11.1

Соня покинула мене одну. Та на самоті я точно не могла лишитись. До мене увесь час хтось підходив. Кожен щось питав. Критикував картини. Продажем як завжди займався тато.

На цей раз по закінченні виставки всі картини було розпродано. Вони повисять тут ще два тижні, а потім помандрують у чиїсь спальні чи вітальні, коридори, офіси. Яка різниця куди. Важливо, щоб вони покращили атмосферу в тому місці куди потраплять.

Фуршет також був непоганим. Більшість до його початку вже розійшлись та може це й на краще. Такій кількості людей мало було скупити цілий супермаркет. А в нас все було скромненько.

Я з нетерпінням чекала закінчення цього дійства. Хотілось швидше втекти. Антон увесь час скоса поглядав на мене і майже не відходив від бабусі, тож в мене не було шансу відправити його додому.

Було о*пів на сьому коли гостей майже не лишилось. Були батьки з бабусею, її подруга, що приїхала з нами, Антон, Соня, директорка та ще двоє батькових друзів. Впринципі – одні свої. Батько відвів мене в сторону.

- Вітаю. Ця виставка ще краще пройшла, ніж попередня.

- Дякую, татку. Але я не впевнена, що хочу цим займатись і далі.

- А чим же? – здається мої слова здивували його.

- Може фотографувати. – не зовсім впевнено мовила я.

- Тобі видніше. Ти ж знаєш, я підтримаю тебе у всьому. Майже у всьому.

- Це класно.

- Значить на день народження тобі подарую фотоапарат. Ти вирішила який хочеш?

- Накращий. На який вистачить грошей.

- Ну це ж само собою. А що це за хлопець з тобою? – поцікавився тато.

- Антон? Це довга історія.

- Ви зустрічаєтесь? – він скоса глянув на мого друга.

-Ні. Він тільки друг. Просто супроводжує мене.

- Ти йому подобаєшся. – підмітив батько.

- Знаю. В цій ситуації це найгірше – він то мені ні. – з сумом відповіла я.

- А хтось інший? – проникливо мовив тато.

- Так. Але навряд чи ми колись ще побачимось.

- Він з Марса? – пожартував тато.

- Ні, тільки з Тернополя.

- Так в чому ж проблема? Туди рукою подати, можеш взяти моє авто…

- Дівчата перших кроків не роблять.

- Зроби вигляд, що це другий, - підморгнув він. – Я ж хочу, щоб в тебе все було добре, рідненька. Якщо цей бовдур тебе образить, тільки скажи, і я його розмажу по першій же стіні.

- Нічого такого. Нас образили суспільні закони.

- Он як. Закони пишуться, щоб стало зрозуміло, що ми щось порушуєм. Але це не означає, що деякі з них не варто порушити. Йду поговорю з твоєю мамою. – кивнув він у її сторону.

Батько розвернувся та пішов. Ніколи б не подумала, що все йому розповім. Гаразд, Соня, але ж не тато. Де б він зрозумів. Але тато виявився навіть чуткішим за маму з бабусею.

Великий годинник в галереї показував шосту. Треба було якось вислизнути, щоб втекти на побачення. Чомусь я вирішила, що мені буде цікавіше провести час з Ігорем, ніж з Антоном, навіть коли все дійсно обмежиться рестораном.