14.3

В понеділок я вмовила Соню піти на пари. Але для підстарховки довелось заїхати за нею додому. Ніколи не думала, що вона така боягузка.

Знаю, що є злою людиною, та якось чужі проблеми так відволікають від своїх та показують, наскільки життя простіше, наскільки твої проблеми малі та абсурдні. Хоча, чи такі вже й великі проблеми в неї? Цілком можливо, що вона роздула з мухи слона і тепер нервує через дрібницю. Та пхати носа ще дальше мені не хотілось - і так вже наробила. Тож я зайняла вичікуючу позицію. І паралельно вирішила затащити її на пари. Адже чим більше уникати проблеми, тим більше вона усугубляється.

До занять лишалось хвилин п'ятнадцять. Я наполягла прийти раніше, щоб вияснити, чи щось комусь відомо. На нашому улюбленому місці нас вже чекали наші друзі, всі в зборі – Крістіна, Сашко і Костя.

Соня смикнула мене за рукав та я шепотом порадила їй зробити вигляд ніби нічого не було, то ж ми просто підійшли і привітали друзів. Костя вів себе просто ідеально – як завжди, нічого в його поведінці не виказувало ні збентеження, ні жодного натяку, що між ними щось було. Ніколи не допетраю, як це в декого виходить.

- Як там Адріан? – запила я Крістіну, вирішивши дати Соні передишку. – Як час провели?

- Чудово. – засяяла та. – Він такий класний. У всіх сенсах! Де ти його відірвала?

- А він хіба тобі не розповів? – здивувалась я.

- Та ні, сказав, що ви старі знайомі.

- Не так старі, як давні. – пожартувала я. – Що ж, раз так, то хай це буде таємницею.

- А ви як розважились, - запитав Сашко в Соні, - а то це й партизан нічого не розповідає.

- Ніяк. Після того, як ви втекли він відвіз мене додому. А от ви куди поділись? – здогадалась спитати вона. – От в кого, напевне, був мон-а-мур. – вона перевела погляд на мене, а потім знов на Сашка.

- Ти з’їжаєш з теми, Софі. Ви на танцполі таку пристрасть продемонстрували, що продовження мало бути неминучим.

- На жаль, ти помилився. – сказав врешті Костя. – Вона певно з кожним так робить.

- Саме так і роблю. – мовила вона і єхидно глянула на хлопця.

- Ну, нічого краще я від тебе і не очікував, - засміявся Сашко.

- Від мене взагалі краще нікому нічого не очікувати. – заявила вона. – А тепер, щоб не переливати з пустого в порожнє і дарма не сваритись, ходімо краще на пару, підготуємось чи що…

Всі дружно закивали та подались в кабінет, що вже був відчинений.

Викладач повідомив нас, що бере відпустку після Пасхи, тому його підмінить хтось інший. Але яка різниця. Якщо ти знаєш те, що маєш знати тобі не страшний ніхто.

Після довгої перерви було приємно вливатись у заняття. Ніби прийшов з канікул і починаєш працювати з великим ентузіазмом. Варто надолужити пропущене, доки він не закінчився. Заняття приємно відволікали від усього. І я раділа. Нарешті, нарешті моє життя хоч якось заспокоїться та стане тихішим, радіснішим, таким яким мало бути завжди і було раніше.

Хоча ми не мали можливості поговорити, та я бачила, що подрузі трохи легше. Не всі її проблеми вирішились та одна відпала і це не могло не радувати. Я вирішила її трохи розрадити і протягнула свій телефон попід столом, поки викладач приймав в наших одногрупників практичну роботу.

- Чому ж ти одразу мені це не показала. – зашепотіла вона.

- Ти була така…така сердита і нещасна.

- Сердита точно. Але навряд чи нещасна. Ти бачила нещасних людей після ночі бурхливого сексу?

Добре, що ми сидимо на останній парті і нас ніхто не може почути – подумала я і сказала:

- Просто вирішила, що тобі буде веселіше. Ти ж любиш загадки. Зможеш відгадати хто це?

- Коло підозрюваних вузьке як ніколи. Їх могло б бути кілька та це просто неможливо.

- І хто це? – нетерпеливо спитала я?

- Це точно не Ігор.

- А то мені не зрозуміло було, що він у мене не закоханий!

- Це Антон, сто відсотків. – запевнила вона.

- Тобто Стас такого не написав би.

- Навряд. Після того, що йому розповів той придурок. Тим більше, звідки йому знати, що з тобою було, коли він в Тернополі.

- Якось же він дізнався, про мою виставку. – заперечила я.

- Це я йому сказала, подзвонила і запросила. Винна. – вона опустила очі. – Якби ти не одужала я б собі не пробачила.

- Та все добре. – я потрясла її за плече. – Просто обставини склались неочікувано. Та тапер все добре.

- І що ти робитимеш з цим смс?

- Видалю. Думаю, варто починати нову сторінку, розумієш. Мені набридли ці інтриги навкруг мене. Тепер я вирішуватиму що робити сама. До речі, я пристала на батькову пропозицію – піду до нього працювати.

- Це ж круто. – вимовила захоплено подруга.

- Не так сильно, спочатку на виробництво. Щоб почати вивчати компанію знизу.

- Це навіть краще. Ти зможеш стати ідеальним керівником. Ніхто не зможе тобі закинути, що ти не знаєш, як робиться та чи інша робота у структурі.

- Він також це говорить. І, я зможу заробляти сама.

Соня скривилась.

- Це теж цікаво, але він же не перестане тобі давати гроші?

- Ні, але додаткові кошти зайвими не будуть, чи не так?

- Звичайно. Я на канікулах теж маю допомагати. За це обіцяли кудись звозити. Інакше – зась.

- Дівчата, досить там теревенити, ви на занятті, говорити тут можна тільки по темі, тож прошу сюди, - відірвав нас викладач від нашої розмови показуючи на першу парту. Хочеш не хочеш, а здавати доведеться. І чого завжди ловлять тільки нас!?