3.2

Врешті-решт перед виходом  з дому бабуся заставила мене переодягнутись. Зранку я натягнула подерті джинси та футболку, на що зустріла з її боку величезний протест. Ніби, сьогодні день для іншого одягу. Вона завела мене в мою ж кімнату, відкрила шафу і почала перебирати одяг. Її руки зупинились на тонкому літньому платтячку з льону, яке вона потім і витягла. Поглянувши у вікно, я зрозуміла, що сьогодні і справді має бути спекотно і вирішила на цей раз погодитись з її вибором. Коли я переодягнулась, вона ласкаво усміхнулась мені.

- Ти в мене красунечка! – І вона ніжно обняла мене. – Сумку я тобі вже спакувала, поки ти спала. – додала вона. – Біжи, бо вже спізнишся.

Трошки шокована я чмокнула її у щоку і вилетіла за двері. Бабуся мене таки бачила! Добре, що вона в мене така хороша. На серці потепліло від її турботи, а ноги несли мене вже по вулиці до зупинки.

Сьогодні були одні лекції і день обіцяв бути легким і безтурботним. Мені захотілось пройтись після занять по магазинах і прикупити собі щось демісезонне. Ти більше тато сказав, що б я не шкодувала на це грошей.

Веселий настрій не покидав мене від самого дому і я мимовільно усміхалась всім перехожим. Вдихала на повні груди свіже ранкове повітря та мугикала Кент стоп.

Біля універу мене вже чекала Соня. Вона була така ж невиспана, але добре законспірувалась під шаром пудри з консилером.

- Боги благословляють нас сьогодні! – Урочисто заявила вона усміхаючись і обнімаючи мене. – Сьогодні в нас тільки лекції!

- Ти права! Можливо нам вдасться непомітно поспати десь між іншими. – пожартувала я. Хоча таке в нас в групі вже траплялось. Не з нами, але хіба ми гірші!

- До речі, розкішно виглядаєш! Звідки плаття?

- Подарувала собі, як була в Карпатах. Я ж тобі фото скидала.

- Ти ж знаєш, що твої фото це бліда ілюзія тебе!

- Не підлизуйся. – відмахнулась я, кожна подруга робить компліменти тому що ти її подруга.

- Я і не підлизуюсь. А чудово знаю, які ми з тобою красуні. – це було більше схоже на правду.

В хорошому настрої ми попрямували в наш корпус. По дорозі нас догнав Костя з Крістіною і встиг нам розповісти, що Санька сьогодні не буде – в нього важкий напад похмілля.

Стаса я побачила ще здалеку. Він якраз прямував в протилежну нам сторону. Я швидко вхопила Соню за руку і шепнула їй на вухо: «забери їх звідси, будь ласка».

Коли всі по черзі з ним вітались проходячи мимо, Соня підхватила Костика під руку і потягла вперед. Я ж зупинилась і різко повернулась:

- Станіславе Володимировичу, у Вас є вільна хвилинка? Я хочу дещо запитати. – і знову включила мою найкращу усмішку.

- Доброго дня, Олівіє. Кажіть, тільки швидко. – було враження ніби він хоче втекти.

-Так ви будете проводити зі мною додаткові заняття? – Він поглянув на мене, вивчаючи голови до ніг, а потім відповів – «Ні». – В чому проблема?

- У…мене немає часу. – відповів він дивлячись в сторону.

- Години дві на тиждень? Давайте, 50 грн. за заняття?

Він дивився таким поглядом наче я удав і зараз хочу придушити його.

- Це не найкраща ідея.

- Думаю, ми можемо опустити попередні події, якщо вони Вас виводять з себе. Особисто не бачу жодної проблеми! – Випалила зі злістю я.

- Можливо й так, - сказав врешті він, опанувавши себе. – Якщо вам підходить, то можна зустрічатись у вівторок та п’ятницю. Після шостої.

- У Вас?

- Так. До мене на п’ять ще приходить один студент і я не зможу до Вас під’їхати.

- Дуже добре. До зустрічі. – усміхнулась я і пішла доганяти друзів.

Не знаю, що робитиму з цією маленькою перемогою та все одно це було неймовірно приємне відчуття. А казала ж бабуся, що я в цьому платті виглядаю, як тістечко із заварним кремом. І де вона цього набралась!?

Четвер пролетів ніби за кілька секунд. Серйозно вирішивши поїхати в Індію я взялась за штудіювання предметів, що ми вивчали. Набрала книг в бібліотеці. Та стільки, що мама ледве не впала в обморок, коли побачила, що весь мій стіл завалений ними і читаю я лекції, а не черговий роман фентезі про підлітків та їхні фантастичні пригоди.

Вона тільки поцікавилась, як пройшли перші заняття, бо бачились ми ще позавчора, та й пішла зі своїми справами.

Як і казала Соня, підручники дійсно допомогли мені забути про все на світі не гірше, ніж це робили художні книги. Спочатку я вдавала цікавість, а потім мені дійсно стало цікаво. Були такі моменти, що я зачитувалась і поглинала навіть ті розділи, які нам не задавали. Зробила половину практичних заданих на слідуючий тиждень. О восьмій вечора, коли бабуся зайшла покликати мене вечеряти я вже думала про те, що з таким ентузіазмом пороблю все за один день, а що ж потім?