15.2

Коли вийшов відведений час для всіх він все ж дозволив мені дописати. За що я злилась ще більше. Ніяких послуг з його сторони мені не хотілось. І якого чорта він взагалі тут робить!? Дипломну бачиш приїхав писати…не міг написати в себе вдома? І взагалі я була сердита на нього, зла, мені зовсім не хотілось бачити цю людину. Він мені подобався, так, можливо я була закохана, можливо та його невіра в мене, дурні претензії це - було занадто. Все було занадто і навіть те, що він зараз тут і нас розділяють якихось три метри…так і хочеться зняти туфлю, кинути у нього і закричати, щоб забирався. Зник назавжди. Щоб мені врешті вдалось все забути, якщо таке взагалі можливо.

Після лекції я як і мої друзі зібралась йти та він зупинив мене.

- Залиштесь на хвилинку, будь ласка. Ви і так спізнились… - він запнувся.

- Зачекаєш? - спитала я Соню, яка співчутливо глянула на мене.

- Краще куплю тобі кави та печива, ти ж навіть поснідати не встигла, чекатиму в їдальні - похлопала мене по плечу і покинула з ним наодинці.

- Що вам потрібно? – спитала я холодним тоном. – Я воліла б піти поснідати.

- Ви спізнились, - сказав він уважно вивчаючи мене очима, і якби я не злилась вони були все ті ж, в які я колись закохалась… - Я дозволив вам закінчити контрольну. Думаю варто мені віддячити послугою за послугу.

- Зазвичай всі дозволяють дописувати та ніхто не називає це послугою. – відрубала я.

- Цілком можливо. Та я не всі…

- Чого ви хочете? Кажіть і не затримуйте мене. – Я відчувала наскільки мій голос звучить вороже. Якби хтось чужий почув, точно розтлумачив би все як воно є…

- Маю право затримати тебе на десять хвилин…

- І що ж ви робитимете ці десять хвилин, дивитись на мене будете?

- Це вже моя справа. Мені потрібно дещо набрати на копютері. Зможете? – врешті спитав він. Та нічого робити я не хотіла. Особливо зайвий раз контактувати. Його перебування тут і так відкрило стару рану, навіть не таку стару як я думала.

- По перше, я не в формі, по-друге, найміть собі наборщика тексту. – розізлилась я. – Я зобов’язана виконувати тільки те, що задають по програмі.

- Ясно. А чому не у формі? – не вгавав він. – Мені здається, ви чудово виглядаєте.

- Вам тільки здається. До побачення. - І я пішла з кабінету, навіть не оглянувшись. Взагалі, як він так може. Зібрався шантажувати мене, чи що.

Подругу я знайшла в їдальні. Вона взяла мені гарячу каву та пюре з котлеткою. Не домашня їжа та все ж непогано. До наступної пари лишалось небагато та все ж мені вдалось все осилити. Поки я їла вона майже нічого мені не сказала. Яка ж мене хороша – в черговий раз подумалось мені.

Після практичної ми нарешті отримали шанс перемовитись кількома словами. Та і мені хотілось сказати подрузі, щоб та не переживала за мене.

- Як ти? – запитала вона, коли ми відійшли від усіх.

- Як сказати. – сказала я пожавши плечима.

- Чесно, я намагалась тебе підготувати. Та ти не прочитала мого смс…так було б без несподіванок.

- Це була не зовсім несподіванка, - зізналась я. – Мені бабуся казала недавно, що він має приїхати.

- Он як.

- Несподіванкою стало те, що він знов у нас викладає.

- Ти тільки тримайся. – мовила вона та обняла мене.

- Ти чого? Все ж добре. Ти тільки тримай мене в руках, щоб я декого не відшмагала букетом. – пожартувала я.

- Думаєш, він подарує тобі квіти?

- Навряд. Хотів припахати мене йому щось друкувати. Я мало його не послала.

- Навряд він знає, що тобі не можна зараз перетруджуватись.

- Може й ні, - погодилась я. – Якщо дехто йому не повідомив. – І запитально глянула на Соню.

- Ні, Оллі. Цього разу я йому нічого не казала. Мене за останній раз совість ще сто років мучити буде.

- Перестань. Твоя вина тут найменша. Мені також не варто було втікати. Могла ж зайти в середину…

- І не познайомилась би з Адріаном…

- То й що. – махнула я рукою. – Між нами нічого не може бути, ми тільки друзі. Я рада за них з Крістіною.

- О! А вона яка рада! – таємниче зашепотіла подруга мені на вухо.

- Все ясно…А що в тебе? – спитала я її. - Щось помінялось?

- А мало? – здивовано запитала вона. – Ти ж знаєш, яка я, мене не змінити.

- І це добре. Я все ж мрію, що у вас все налагодиться.

- Та відчепись ти. Мені варто пошукати якогось серйозного мужчину, а не намагатись будувати стосунки з сопляком який навіть не згадує, що ми переспали.

- Не згадує, значить? – іронічно повела я бровою, - Ти так думаєш? А я то думала, ти рада, що він всім не похвалився.

Та подружка відмахнулась від мене. Продзвенів дзвінок і ми пішли на заняття.