15.1

День видався «не дуже» із самого ранку. В мене чомусь не продзвенів будильник, і я проспала. На щастя переживаючи подруга зателефонувала мені, коли виїздила з дому. Добре, що не перед самою парою! Встати з ліжка мені вдало не вийшло, я гепнулась на підлогу закутана у ковдру, а телефон все дзвонив. І була б гепнулась удруге, якби вже не була там – на годиннику була восьма. Спізнитись звичайно не найгірше, та все ж і не дуже добре. Поки я виплуталась з ковдри телефон замовк. Вже потім я виявила, що це була Соня. Моя рятувальниця Малібу!

Найгіршим було те, що з вечора я накрутила волосся на бігуді – вирішила побути схожою на кучеряшку Сью. Та часу на них не було, я швидко накинула блузку, улюблений жакет та спідницю в складочку. Буквально за хвилину нанесла макіяж. Мене можна призивати в армію, подумала я спускаючись з рюкзаком вниз.

Бабуся, як завжди клопоталась на кухні. Побачивши мене радо всміхнулась:

- Ти довго спиш, люба. Я тобі зварила каву та вона вже охолола.

- Чому ж ви мене не розбудили? – запитала я вхопивши булочку та відкусивши її.

- Не звернула уваги на годинник. Та і ти завжди сама прокидаєшся, принаймні, коли не була на дискотеці, то ж я не турбувалась. Поїж.

- Немає часу, бабусю. – я нашвидку випила ледь теплу каву і мало не вдавилась. – Я вже і так спізнююсь. Сьогодні контрольна.

- Нічого страшного. Встигнеш ще.

Та я не слухала її. Швидко чмокнула у щоку, подякувала і прихопивши булку із собою побігла взуватись. Хоча я поспішала, все ж одягнула туфлі на каблуку.

Бігуді так і лишились на голові. Думаю, з допомогою Соні ми швидко їх розплутаєм. На голову я зав’язала шарф і в моїй куртці був капюшон. Тож замаскувалась я дуже добре. Йти мені було не так далеко. Я прикинула, що поки діждусь маршрутки, то за хвилин десять дійду пішки. І набрала Соню.

- Привіт. Я так рада, що ти подзвонила. Я спізнююсь, проспала…і в мене чп…бігуді не встигла розкрутити…зможеш допомогти?...гаразд, пака.

Все ж я спізнилась. Коли я увійшла, то продзвенів дзвінок, подруга мене так і не діждалась. З бігудями на голові йти на заняття мені не хотілось, навряд чи хтось подумає, що то віяння моди. І я подалась в туалет і стала розкручувати їх сама. Я поспішала, в кишені знову кілька разів загув телефон. Напевно, смс від Соні.

Коли я нарешті розпустила їх, то вирішила, що куплю хорошу плойку, дорогу, щоб зробити зачіску вранці, швидко і якісно. Хоча і ця вийшла милою. Я розчесалась. Вона хоча б виглядала натуральною, ніби я і справді була така кучерявенька. Та люди з таким кольором волосся, а тим більше довжиною рідко мають свої кучері.

Чудово, спізнилась на десять хвилин – глянула я на наручний годинник і постукала в двері аудиторії і не очікуючи запрошення відкрила їх і ввійшла.

- Доброго дня. Пробачте за спізнення, - сказала я закриваючи двері, а потім вже розула очі. Потім глянула на аудиторію, чи часом я туди потрапила, потім знову на нашого викладача.

- Думаю, ви точно потрапили куди потрібно, - заявив впевнено Стас. – Беріть ваш варіант контрольної та приступайте, ось ще і місце вам лишилось. – Він вказав рукою на першу парту.

Я стояла як вкопана. За якусь мить поки він це говорив в моїй голові пронеслись всі минулі події. А казала ж мені бабуся, і певно Соня писала мені про це в смс яке я не прочитала, бо поспішала сюди.

- Пробачте, не очікувала вас тут знову побачити, - сказала нарешті я. Краще було одразу взяти себе в руки. Моїм однокурсникам не варто знати чи навіть здогадуватись про щось. Тож я підійшла до столу, взяла перший же листок із запитаннями та сіла на місце.

- Я вже говорив вашим колегам, та повторюсь. – сказав він поки я сідала, - Замінятиму вашого викладача. Але іспит, швидше всього прийматиму я.

Мені було казати нічого. Нічого при публіці. Та якби ми лишились на одинці…напевно лишила б на пам'ять такі ж шрами як і Антону…а ще краще повільно катувала, щоб боляче…

Необхідно було зосередитись на питаннях. Я окинула оком всі три і вирішила, що знаю. Потрібно було написати розгорнуті відповіді. Щоб не думати про все, про нього і скільки болю він мені завдав я вирішила не дивитись у його сторону. Просто схилилась над аркушами паперу та почала писати час від часу зупиняючи себе, коли в голову прокрадались зрадницькі думки…тільки не думай…не думай…стоп.