10.3

Ми попрямували в кафе. Сніг рипів під ногами. З ротів нечастих прохожих клубочилась пара. Ми перейшли дорогу і опинились біля кафе. Останнього разу, коли я там була, мені сподобалось. Надіюсь, буде не гірше. Проблема полягала не в них, а в моїй компанії. Якби я відразу поставила його на місце, то цього б не сталось. Якби я викинула ті вірші…

Він рукою запросив мене за столик біля вікна. Допоміг зняти куртку та відніс її на вішак.

Ми присіли за столик. На ньому лежало меню у вигляді газети.

Я розгорнула його. Хотілось чогось смачного і гарячого. Переглянувши його я гукнула офіціантку. До нас підійшла дуже мила дівчина, привіталась і запитала чого ми бажаємо.

В меню був комплексний обід з супу, пасти та маленької піци, вона сказала, що його готують зараз. Ще мені хотілось гарячого шоколаду.

Антон подумав та замовив теж, і ще салат. І куди в них вміщається?

- І? – порушила я наше формальне мовчання.

- Що?

- Навіщо ти мене запросив? Що за смс про страждання?

- Можливо я трохи перебільшую. Ну не міг же я тобі настільки не сподобатись, що ти мене і бачити не хочеш… Це ж елементарно, ти в когось закохана. Тільки його тут нема. І це важко не помітити. Цікаво де він…То де він?

- Не розумію, про що ти…

- Ой. Не розуміє вона. Ти подивись. В тебе на лобі написано.

- Тобі хтось розповів?

- Ніхто мені нічого не казав.

- Хто? Я ж все одно взнаю. Тільки двоє людей…

- Тож я правий. Бачиш і призналась. – засміявся він. – Не чіпай їх, вони нічого не казали, просто мимолітно згадували, між словом, так би мовити.

- Тепер все зрозуміло. І що ж ти мені пропонуєш?

- Себе. – весело заявив хлопець.

- Дуже смішно.

- А я серйозно. Яка тобі різниця. Зі мною не буде сумно. Врешті-решт ти мені подобаєшся. Думаю, не буде в цьому нічого страшного, якщо ми позустрічаємось. Для історії. Кинеш мене коли захочеш, залишу за собою теж право. То що? Відмови, до речі, я не приймаю.

- То ти вже вирішив, що ми зустрічаємось. І давно?

- Та вже тиждень. Пів факультету знає.

- Ти точно з глузду з’їхав. – відкинувшись на крісло я почала гарячково перебирати факти. І як вирішити, що з цим робити?

- Не переймайся ти так. – заспокоїв він мене. – Я ж поки тобі нічого більшого не пропоную.

- Ніякого сексу! – вирвалось у мене, сама не сподівалась.

- Ок. Але якщо передумаєш… - він підморгнув мені.

- Не передумаю. – різко зупинила я його та він все одно додав:

- А дарма.

- Ти не помітив, що нам принесли їжу?

- Та помітив. Дівчино, уявіть собі, - заявив він офіціантці – ми вже два роки разом і досі ніякого сексу. Я її кохаю, а вона знущається!

Я копнула його під столом, він голосно зойкнув і ми обидві розсміялись.

- Не звертайте уваги. В нього струс мозку, послизнувся і впав тиждень тому.

- Та нічого. Буває. Смачного Вам.

Вона швидко пішла від нас.

- Думай, що говориш, бо я піду в міліцію, накатаю на тебе заяву…думаю, ти здогадуєшся, що може бути.

- Та я ж пожартував.

- Мене попереджай.

- Тоді буде не так цікаво.

- Краще починай їсти, поки ще живий.

Він послухався моєї поради і почав їсти.

Все дуже смачно пахло. Я взяла шматок піци і почала їсти разом із супом. Бабуся розсердиться, але воно того варте. Але найкращим був гарячий шоколад – в них він просто супер, не просто звичайне какао яке роблять деякі, а справжній, ням-ням.