7.4

По приїзді назад у Делі нас радо зустрів містер Джай. Він радив нам відпочити до завтра, а якщо ж так не терпиться, то відвідати ще храм Лакшмі-Нараяни, що ми з Ебрагімом зробили попід вечір. Хоча він був з довгої дороги, як і я, такої розкоші як відпочинок він не мав - увесь вільний час допомагав батькові на кухні.

До Джайпуру ми мали вирушати рано вранці.

Рожеве місто? Джай, між іншим розповів, що там знаходиться величезний Палац вітрів, який будували для наложниць якогось магараджі. І взагалі місто було зроблено за одним архітектурним планом і все таке. Мало уявляючи що то буде я вже сьогодні поїхала б і подивилась. Але звикши до Ебрагіма я вже не могла зруйнувати і його планів, тому вирішила потерпіти до ранку.

Тим більше їхати в Джайпур було набагато ближче. Тож виїхавши рано вранці ми опинились там ще до обіду.

Першим місце куди ми вирушили з Ебрагімом був той самий Плац Вітрів. Він був дійсно величезний! І дуже красивий. От цікаво, скільки ж тих наложниць в нього було. Індійські жінки напевно мали за честь туди потрапити. А бачився він з однією точно не частіше, ніж раз у півроку. Потім ми подались до обсерваторії. Він розповів мені, що це найбільший і найточніший (аж до секунди!) сонячний годинник у світі, що з допомогою цих будівель можна поміряти висоту зір, точне розміщення, визначити координати знаків зодіаку і т.п.. Хоча споруди виглядали химерно, хто зна, може це правда. Можливо, колись люди відповідальніше ставились до роботи.

Відвідали ми ще форт Амбер та Шиш Махал – величезний зал із тисячами дзеркал.

Все це ми встигли зробити досить швидко. Безперечно, в Джайпурі ще сотні чудових місць – храмів, будинків, брам і іншої всячини. Ми зустрічали багато красивої архітектури, проте всіх назв запам’ятати неможливо. Тут потрібно жити. В рожевому мареві. Ніби в хмарах затоплених призахідним сонцем.

Поки ми знайшли підходяще місце, де можна поїсти, то добре зголодніли. На наше щастя тут виявилась не тільки бістро, а й невеличкий готель на другому поверсі. Ми вирішили, що потрібно відпочити, що б можна було поїхати ще кудись. Оскільки вільною була тільки одна кімната, то власник запропонував доставити нам ліжко і скинути плату. Ебрагім погодився, навіть не питаючи мене.

- Не ображайся, я не бідний, а економний. Тим більше, ми вже спали в одній кімнаті, тож думаю, що нічого страшного немає.

Наша кімнатка була досить велика, всередині рожева – у стилі самого міста. Меблі були старенькі, вкриті барвистими покривалами. На вікнах зелені фіранки. В кімнаті був умивальник зі шторою та великий тазик. Власник сказав, що кращої ванни він запропонувати не може, хіба за окрему плату впустить в свою.

Не маючи багато речей при собі, ми полягали спати, навіть не розібравши їх. Хто зна скільки ми тут пробудемо. Можливо вже ввечері ми знову кудись поїдемо, якщо, звичайно, прокинемось.

Не знаю, скільки часу пройшло, але прокинулась я від того що мене розбудили приємні індійські акорди. Протерши очі я побачила, що на кріслі біля вікна сидить Ебрагім. Зрозумівши, що я прокинулась, він обернувся до мене і заговорив.

- Я дістав радіо у менеджера. І поїсти.

На вулиці вже був вечір, в кімнаті горіла лише маленька лампа. Вікно ж було завбачливо кимось закрите, інакше б сюди налетіло багато комашні, а її і так було достатньо у індійських дешевих готелях.

Підвівшись, в першу чергу я освіжила обличчя, що б краще прокинутись. Їсти мені не хотілось але я вирішила перекусити.

- Навіщо ти мене розбудив? Все одно вже вечір.

- Поїсти. Якщо хочеш, ще буде один поїзд в Мумбаї.

- Напевно ні. Не люблю їздити поїздами вночі.

- А я люблю. Тоді в них прохолодніше.

- Так але тільки у другій половині ночі.

Ми обоє сиділи біля вікна і мовчки пили масалу. Кругом де тільки було видно з другого поверху виднілись вогники вікон та вуличні ліхтарі. По вулицях ще снували люди, але о цій порі нам тут нічого робити. На дискотеку я можу піти і вдома, вони всюди однакові.

- Пам’ятаєш, ти казав, що у вас секс це щось більше – мистецтво. Що ви вивчаєте його. – Порушила я ніяково тишу.

- Так.

- Можеш навчити мене?

Він пильно подивився і надсьорбнув із своєї чашки.

- Я чомусь думав, що європейські дівчата вже все знають.

- Не всі і не все. У нас же накладене табу і на інформацію також. – засміялась я. – Якщо людина і розпочинає свій шлях в пізнанні інтимного, то майже завжди наосліп.

- Все ж в мене не так багато досвіду.

- Хоча б розкажи мені.

Він довго думав перед тим, як розпочав свою розповідь.

- Для індусів це не зовсім правильно – розпочинати статеве життя до шлюбу. Але молодь все рідше і рідше дотримується цього правила. Мої рідні навряд чи б похвалили мене…Як я уже говорив в мене не було так багато досвіду. Зустрічатись мені довелось лише із двома жінками та і то ненадовго. Одна була набагато старша за мене. Їй було 30 і вона була одружена, як це страшно не звучить. Її чоловік постійно зраджував їй і вона йому просто мстилась, як виявилось потім. Коли я дізнався, то ми посварились. Хоча, був тут беззаперечний плюс. Якщо ти новачок, то краще починати із тим хто вже вміє, а вона була дуже досвідчена. Все, що я вмію, мене навчила вона. А потім була ще одна дівчина. З нею все мало не закінчилось скандалом. Вона була з набагато багатшої і значнішої родини за мою. Такі стосунки у нас заборонені. Не те, що б тебе вбили за таке але…

- Ти говориш про касти?

- Так. В нас і досі лишилось щось схоже на касти. Воно виглядає не зовсім так, як було тисячі років тому але як і тоді, так і зараз, якщо ти з нищої касти - ти ніхто.

- Це сумно…

- Так кругом, але цього ніхто не визнає.

- Але в інших країнах ти вільний, сьогодні ти можеш бути бідним, а через десять років заробити мільйонний статок і попасти в найвищі кола. Тоді тобі ніхто не зможе і слова сказати.