15.

Щоб там нам не підкидала доля, та ми все одно головні герої нашої маленької епопеї про життя.

Можливо сонце одне та чи воно світить всім однаково? Та чи однаково насправді? Світить, але як саме залежить від того де ти є...на полюсі чи на екваторі...в горах чи в низовині...А можливо в тебе хмарно? Пилова буря? Немає місця де воно світить всім так само. Так само немає жодного схожого шляху, однакових людей і рівних можливостей. 

Кожен має свої унікальні потреби, унікальні умови та неоднакові можливості, і щоб там не говорили гуру, успіх не може прийти до кожного, принаймні однаково, і для кожної людини, так само радість виникає з унікальних для неї причин і звучить у душі по-своєму. І хто б не намагався це класифікувати, нас класифікувати – це неможливо. Завжди є виключення, варіантів розвитку подій занадто багато.

Можливо саме тому я вирішила не звертати уваги на те, що коїться довкола мене. Зараз не час. Потрібно було все довчити і відновитись. Тому батько записав мене на масаж і наголосив, щоб і далі відвідувала басейн. Радувало те, що він записав мене після занять обійшовши довгенькі черги, принаймні з масажем. Навряд чи ця процедура вилікує мене від чогось та задоволення принесе. А плавання я і так любила. Воно розслабляло та і знесилювало. В такі дні я просто засинала приїхавши додому.

У вільний час я шукала по інтернеті найкрасивіші місця планети. Куди поїхати я і досі не вирішила та це не притуплювало мого ентузіазму. Адже нова подорож – нова пригода! Зараз я розривалась між Ісландією, Чилі та Лондоном. І схилялась до Ісландії, хоча, хто зна, можливо мені трапиться щось цікавіше. Та вирішити треба було, батьки мали встигнути оформити візи та і взагалі знати на яку суму розраховувати. Цілком можливо, що поїду цього разу з кимось. Мені такий варіант розвитку подій подобався не дуже, та все ж краще, ніж нічого. Врешті, я відчувала, що в них все ж не знайдеться часу мене супроводжувати. Татова подруга явно не захоче їхати в Ісландію, коли можна катанути в тепліше місце…а мама, вона зайвих грошей на такі дурниці не витрачатиме, це точно, вона б також поїхала, куди тепліше, може в Італію цього літа. Минулого вона не їздила, хоча нас запрошували кілька разів.

Та в кінці я вирішила, що треба їхати туди, куди ніхто окрім мене не захоче. Звучить дико, моя бабуся сказала б, що дівчині самій краще не подорожувати. Вона права, безперечно, та скільки всього цікавого можна зустріти якщо подорожувати не по стандартних туристичних стежках, з якими неймовірними людьми можна познайомитись та казкові місця побачити. Такі, які стають недоступні для очей більшості. Я не проти відвідин видатних пам’яток, будівель та парків, туди ходять всі, і багато з них стали невід’ємною частиною нашого життя, навіть коли ми їх не бачили зблизька, а от крихітні капельки – ось що справді наповнює келих самобутності країн і народів.