9.

Якось зі мною сталась незвичайна пригода. Впринципі, пригода найзвичайнісінька і нічого тут особливого немає…

Ми прийшли в аудиторію перед заняттям. Почали займати місця, там де звичайно. Кожного разу, перед тим як покласти рюкзак під стіл у шухляду, я заглядаю туди, щоб перевірити, чи ніхто нічого не лишив після себе, особливо їжі, приклейених жуйок, чи розлитих напоїв.

Здебільшого нічого немає, інколи шпаргалки. На цей раз я знайшла листок. Вже хотіла віднести викинути його в смітник, але він був списаний не як-небудь, а строками. Це були чиїсь вірші. Судячи по контексту вірші якогось хлопця. А я то і подумати не могла, що вони їх пишуть. От у нас в групі точно ні. Але чомусь я судила саме по цих нечисленних і непоетичних особах всіх решту.

***

П’ять подорожей одного життя

П’ять митей однієї події

Я всеодно вставав

Хоч і часто падав

Я все одно йшов

Хоч багато зупинявся

А тепер досяг я цілі

Досяг я мрії

Але й на цьому не зупиняюсь

Буду далі йти до нових вершин

Нашого життя

***

В романтиці на другім поверсі

Серед будівель замку і думок

Де музика звучить мого народу

Там я зустрічаю новий день

Нове життя і майбуття

***

Кожен день нове життя

Кожен день нове буття

Все змінюється у світі

І лиш зміни в наших думах

Можуть породити душу

Перегорнувши передивившись

Книгу життя до кінця

Здається все дізнався

Та все одно таємниці відкриваю

І чим більше знаходжу

Тим більше шукаю

***

Не варто зазирати у душі людей

Якщо не зрозумів своєї

Не варто читати думки

Якщо власних думок не знаєш

Тому що зазирнувши у душу чужу

Можна загубити свою

***

Хто не відчував страждання

Ніколи не пізнає щастя

Хто не пізнав зради

Ніколи не буде знати кохання

Усе в житті відносне

І навіть сонце буває теплим

І навіть повітря буває отруйним

***

Дощ капає з небес

Як ніби наливає вмиває нас

Змиває біди і печалі

Змиває все що за водою ллється

***

Луцьк древнє місто лицарів королів

Давно це вже було але вони іще прийдуть

Прийдуть повстануть перевернуть

Усе несправжнє усе пусте

Тоді буде у людей щастя

Тоді і буде життя*

Ці рядки були такими простими, ще не редагованими. Поет, що їх писав, або ж не вважав себе поетом і просто викинув їх або ж загубив, а загублені вірші кому повертатимеш. Прочитавши їх я протягнула листок Соні.

- Це що таке? – здивувалась вона.

- Вірші.

- Ти вирішила кинути малювати і податись у поезію. Це точно потрібно прочитати.

- Та ні, я це знайшла під партою.

- Та невже.

- Так. Писати я точно не збираюсь, мені вистачає малювати.

Соня почала читати вірші.

- Непогано, - подумавши сказала вона. – Взагалі мені подобається стиль. Ненав’язливі такі.

- Мені цікаво хто їх написав.

- Швидше всього той, хто тут сидів до тебе.

- Звідки ж я знаю, хто тут сидів.

- А ми подивимось у розклад. Прийдемо наступного разу раніше, або відпросишся в туалет і заглянеш сюди як ітиме пара, швидше всього він тут і сидітиме. А потім вже і можна вияснити точно.

- А якщо це залишили раніше?

- Між іншим тут прибирають, мало не щодня.

- Та зараз третя пара.

- Отже в нас буде дві підозрюваних групи. Якщо хочеш, ми можемо прямо зараз піти подивитись. У нас ще сім хвилин.

- Ні, не зараз. Треба підготуватись.

- Ок, але після пар обов’язково.