8.

Рідні дуже турбувались, що я поїхала сама, тому із полегшенням дихнули, коли я зійшла із літака в аеропорту.

По дорозі додому я майже увесь час спала, якраз була ніч. Машину вів батько по черзі з мачухою. Мама з бабусею чекали мене вдома. Але прибути я мала не раніше, ніж на світанку.

Коли ми нарешті приїхали додому почалась моя улюблена роздача подарунків. Всім дуже сподобались індійські презенти. Особливо бабуся оцінила подарунок містера Джайя – кошик прянощів. Вона любила готувати і таке просто не могло не прийтись їй до душі.

Фото я вирішила показати їм пізніше. Мені хотілось деякі з них занести в окрему папку і нікому не показувати, хіба Соні.

Після численних питань, бабуся мене нарешті погодувала та відправила спати. Я прокинулась аж після обіду. Від Соні було десять пропущених дзвінків – вона знала, що я вночі прилечу. Тому я відразу зателефонувала їй.

- Привіт, Соня! Я так скучилась, приїзди скоріше, я маю тобі презент.

- Привіт! Я вже в тебе вдома. – Засміялась вона. – Я просто не витримала і вирішила приїхати. Ми знизу, п’ємо чай з твоєю бабусею.

- Краще піднімись до мене, бо я ще не прокинулась добре і мені так не хочеться підніматись з ліжка.

- Ок.

- І захвати чай з печивом, а краще якийсь жирненький бутер.

За п’ять хвилин в кімнату увійшла Соня, таскаючи в руках величезну тарелю з купою печива, булками та бутербродами, а в іншій руці несучи велику чашку чаю. Я швидко вистрибнула з ліжка і допомогла їй.

- Ой ні, індійська принцесо, не варто вам займатись справами челяді.

- Та ну тебе. – і поставивши їжу на столик ми обнялись. – Я вже скучила.

- І я теж. Крістіну батьки відправили до бабусі до кінця канікул, і ти поїхала, я зосталась одна. Тільки я і комп’ютер.

- А якже Сергій? Він не приїздив?

- Ми розстались. Я, бачиш-но, задалеко для нього живу. А що у тебе цікавого було? Давай розказуй.

- Я навіть не знаю, з чого почати! – промямлила я.

- Як це, з чого? Почни з початку.

Що я і не довго думаючи зробила, перед цим ввімкнувши ще невідсортовані фото на фотоапараті, і розповідаючи про події, про місця і людей, про свої пригоди. Соня мене не перибивала, тільки сиділа з роззявленим ротом і час від часу кивала головою. Її рот роззявився ще ширше на тому місці де ми зайнялись любов’ю з Ебрагімом в готелі в Джайпурі. В кінці вона розчаровано запитала:

- І це все?

- А ти хотіла, що б ми одружились під акорди індійських дудок?

- Ну, ні. Але якби якийсь хеппі енд…- затягнула подруга.

- Це і є хеппі енд. Розумієш? В нас обох в житті був чарівний момент, який ми провели разом. Не варто це псувати буденністю.

- Можливо і так. Хотіла б і я туди з’їздити.

- Думаю, що в тебе є шанс. Це не так дорого. Те, що я пронтранжирила пятнадцять тисяч зовсім не означає, що ти маєш викинути стільки ж, в більшості випадків там помірні ціни, а то й навіть дешеві. Інколи, дешевші, за українські, просто ми дуже добре розважались.

- Оллі, Оллі… – вона задумливо подивилась у вікно і нарешті продовжила. – Після того, що відбувалось там, у Індії, я навіть не знаю, чи варто тобі говорити…

- По-перше, те, що було там – залишилось лише спогадами, а по-друге, розказуй, раз почала…

- Я дізналась про це тільки позавчора, і не хотіла псувати тобі вікенд, - виправдовувалась вона. – Мені Костик сказав. В нього закінчилась практика і він поїхав. Напевне, назавжди. – І вона вичікуючи подивилась на мене.

- І?

- Що І?

- Я намагаюсь зрозуміти, що цим ти хочеш мені сказати? – по-правді я і справді не розуміла, що вона від мене хотіла.

- О! – вона знову роззявила рот не знаючи, чим мені відповісти. А потім видала: - Ось як, значить ти поїхала в Індію, переспала з якимось чуваком і Стас, в якого ти була настільки закохана, різко став тобі по барабану…виявляється я тебе не знала…

- Перестань, Соню. Ми це питання закрили давним-давно. Він мені подобався, але це ще нічого не означало, а поїхав, то і нехай. Думаю, що в кожного з нас своя дорога і ми зустрілись…ну майже випадково.

- Я б не сказала, що зустрічатись кілька раз на тиждень схоже на випадково…

- Не починай, хіба не ти свого Костика посилаєш шукати інших дівчат собі, ти і справді хочеш, щоб він чогось навчився, чи випробовуєш його на вірність?

- Це немає ніякого відношення до тебе, а ти переводиш тему, - образилась Соня. – Між іншим, саме твоє особисте життя ми обговорюємо найрідше, то ж могла б щось сказати.

- Я знаю, що це не те, що ти хотіла б почути. Але мені не настільки сумно, якби мені хотілось навіть самій. Між нами ж нічого не було, немає про що згадувати…

- Ага, немає…то, може ти для нього хотіла навчитись всіх премудростей…- загадково мовила вона.

- В будь-якому випадку, це вже немає значення. – без каплі жалю промовила я. – Але насправді, ні. Ебрагім мені подобався і достатньо для того, щоб зайнятись з ним любов’ю для того, щоб просто зайнятись, а не вчитись чогось для когось.