Глава 14

Богдан

– Я навіть не думала, що це станеться настільки швидко! Тепер точно треба задумуватися про подвійне побачення. Звісно, коли ми наситимося з тобою один одним, – прогомоніла на вухо Яна.

Боже, навіщо стільки говорити? Вже голова від неї болить. 

– Ти мене чуєш? 

– Що ти сказала? – мабуть, я пропустив якесь питання.

– Як думаєш, Давид підходить Дарині? Мені він сподобався, але ж ти довше його знаєш точно.

– Не підходить, – буркнув, стискаючи руль сильніше.

– А що з ним не так? – перепитала Яна, але не думаю, що їй справді це цікавило.

Якби цікавило – вона б зараз перемкнула на цю тему всю свою увагу, а не продовжила як ні в чому не бувало підправляла свій макіяж в дзеркальці. І це краща подруга Дарини, називається. 

– Він ні однієї спідниці не пропускає, – все одно пояснив їй, сподіваючись, що в неї вистачить розуму донести це потім до малої.

Звісно, Яна і розум – це поняття не дуже сумісні, але раптом станеться диво.

– Ой, це все в минулому. Впевнена, що заради Дарини він змінить свої звички, – махнула вона рукою, розвіюючи мої останні сподівання. – Ти ж заради мене змінив, любий.

– Скільки разів я казав мене так не називати? – різко спитав, повертаючи до неї голову. – Ще один раз – і до побачення, зрозуміла? І щоб більше ніяких привселюдних облизувань. 

– Так, – буркнула вона, демонстративно ображаючись і розвертаючись тілом до вікна.

Чорт, ну що за дешеве кіно? Впевнений, вона думає, що я ще й зараз почну вибачатися перед нею. Наївна. 

В приємній для мене тиші ми доїхали до її будинку, а потім я показово розблокував двері і став чекати, поки вона нарешті звалить на всі чотири сторони.

– Богдане, ну я ж просто хочу трохи ніжності. Але більше не буду, якщо ти проти. І взагалі давай забудемо цю сварку, – вона підсунулася до мене ближче і без зайвої скромності поклала долоню мені пах. – Приїжджай сьогодні ввечері. Батьки їдуть на дачу, тож квартира повністю у нашому розпорядженні. Я обов’язково виправлюся за свою нестриманість.

– Побачимо, – коротко відповів і зняв її руку з себе.

– Я буду чекати, – звабливо прошепотіла, а потім нарешті залишила мене наодинці.

Мда… Дарина думає, що її подруга мені реально сподобалася. От тільки вона й не знає, чому я насправді дозволив цій набридливій білявці бути поряд. І ніколи не дізнається, адже це тільки моя особиста проблема.

І з’явилася вона в ту злощасну ніч в Темній симфонії. 

Я до останнього думав, що зайченя для мене дійсно щось типу малої сестри. Та й не відчував я до неї ніякого тяжіння, чи як там в тих сопливих піснях співають. Так, мені було цікаво з нею. Вона не давала мені нудьгувати, постійно смішила і навіть змусила мене бути чесною у всьому, хоча нікому, крім неї, ще не вдавалося цього від мене досягти.

Все змінилося, коли вона зі зляканим поглядом притиснулася до мене на тій маленькій сцені, шукаючи захисту. Навколо творився хаос, а все, про що міг думати я – маленька жінка із просто запаморочливим солодким запахом, яку я тримав в своїх обіймах.

Це було максимально недоречно, але в той момент в мене ніби якийсь тумблер всередині клацнув. Я неочікувано відчув кожен сантиметр її тіла, після чого захотілося одночасно стиснути її сильніше і провести рукою по звабливих формах, що до цього мені ніколи не здавалися звабливими. І що найстрашніше – мені раптом захотілося відчути на смак її губи, які вона від страху мало не до крові понадкушувала.

Але й це не все. Мене охопила справжня лють, коли я побачив, як на дівчину в моїх руках хтиво подивився молодий правоохоронець. Я ледь встиг натягнути на її голі плечі мою куртку, перед тим, як мене силою відірвали від неї, грубо заламавши ззаду і заваливши обличчям до підлоги. І можу сказати, що тільки це вберегло того смертника від мого гніву, коли він, гмикнувши, безцеремонно стиснув тендітні руки Дарини і грубо одягнув на них наручники, від яких, як я вже дізнався потім, в неї залишилися чималі синці.

Вже потім у відділку я теж ніяк не міг перестати думати про свою реакцію на мою “подругу”. Я намагався списати все на стрес та адреналін, але чим більше на неї дивився, тим більше розумів, що хочу її. Надто сильно хочу. Розумів – і злився на це, адже розумів: вона не для мене.

В цьому я ще раз переконався, коли після не надто приємної розмови про моє минуле з прокурором, я став мимовільним слухачем ще однієї приватної розмови Власа та Дарини. Він спитав, що між нею та мною. В той момент я зрозумів, що якщо вона хоч натякне на якісь почуття – ризикну і до біса все. Чому, власне кажучи, я мав собі в чомусь відмовляти? Але… Я не “той самий”.

Гм… Мене не раз намагалися опустити з неба на землю різними способами, але все було марно. А от Дарина, навіть не підозрюючи, зробила це всього однією фразою.

Почувши її, я сам собі всміхнувся і ще знову впевнився, що Дарина заслуговує на краще. Вона шукає “того самого”. Шукає кохання. А як я вже казав раніше, я не вірю, що здатен на це почуття. Навіть з нею. Впевнений, що мене вистачить на декілька тижнів. Можливо, навіть місяців. Але потім мені просто набридне одноманіття і все закінчиться.