Глава 10.2

 Дарина

– Ну що, задоволена? – спитав Богдан, коли я нарешті вийшла до нього на тиху вулицю.

– Так, – буркнула у відповідь.

Щоб ви розуміли, після того, як Богдан сам підійшов до Яни – вона аж засяяла. Я в цей час спостерігала за тим, як подруга ледь не тане перед хлопцем, і абсолютно не розуміла її.

Я б на її місці точно образилася, але я не на її місці.

Отже, Богдан вибачився, а потім, як ми і домовлялися, запропонував їй завтра зустрітися. Дивлячись на реакцію Яни, я зрозуміла, що це стало для неї найкращим подарунком, тож мене навіть не гризла совість за те, що я трошки посприяла такому розвитку подій.

Потім Богдан, прошепотівши, що чекає мене біля входу, залишив нас з подругою наодинці.

– Я тебе обожнюю! – несподівано кинулася вона мені на шию після цього. – Лом сказав, що це ти з ним поговорила і переконала, що йому варто дати мені шанс. Як тобі це вдалося? Як ти не забоялася до нього підійти?! Це тому ти пропадала стільки?

Шквал питань осів на мої плечі, трохи дезорієнтувавши. Так, про угоду я, звісно, не могла розповісти поки, а от про інше…

– Розумієш, я працюю на нього, – почала пояснювати подрузі. – Точніше на його брата Артема. Пам’ятаєш, я тобі розповідала про нього?

– Авжеж, – відповіла подруга. – Це той, що щасливо одружений.

– Так. От я й зустрічала там декілька разів Бо… Лома, – одразу виправилася. – Я й не знала, що він той самий Лом, поки його автівку не побачила. І саме тому я не забоялася з ним заговорити. Взагалі там довга історія, яку я тобі розповім трохи пізніше, домовилися?

– Чорт, треба було з тобою хоч раз з’їздити, – промовила Яна, не звернувши уваги на мої останні слова. – Нічого, тепер я часто туди буду до Ломчика приходити, тож і з тобою ми будемо більше бачитися. А взагалі вдало все склалося. Ти справжня подруга!

Черв’ячок почуття провини раптом заметелився всередині після цих слів, але повторюся – я справді дію задля її щастя.

От підуть вони на побачення, Богдан зрозуміє, яка Яна хороша, а потім любов-лямур-тужур і всі щасливі. Ідеально ж. Тим більше вони шикарно виглядають разом. Брюнет та блондинка. Обоє високі та знають собі ціну. 

– Слухай, я хочу ненадовго відійти, ти не проти? – спитала в неї, але про свою компанію промовчала.

Це була ще одна умова Богдана, яку він мені озвучив по дорозі до столика. Цілком логічно він заявив, що Яна одразу попроситься з нами. І якщо мене це повністю влаштовувало, то він одразу пригрозив розірванням “договору”.

– Ой, я думала ти ще менше протримаєшся, якщо чесно, – зі сміхом відповіла подруга. – Я ж бачу, як на тебе давить ця вся атмосфера. Ех… Не дарма брала ще один комплект ключів, – і дістала з сумочки згаданий предмет. – Я тут точно до ранку, а ти можеш їхати спати, якщо вже взагалі не можеш тут знаходитися. Тільки я тобі зараз викличу перевіреного таксиста, з яким не страшно їхати вночі.

І так все просто? Я взагалі планувала реально на дві години поїхати і повернутися, але так… Навіть краще буде. 

Зараз дві години відмучуся і спатки.

– Не треба, – поспішила зупинити подругу, адже вона вже почала набирати цього свого таксиста. – Мене друг підвезе.

– Друг? – скептично перепитала. – Ти що з кимось познайомитися встигла?

– Та ні. Це знайомий… Еее.. Даніеля. 

– Ааа... Того таємничого брата, якого я ніколи не бачила. Ну тоді добре. Зустрінемося вранці, – підморгнула вона мені і ефектною ходою від стегна повернулася до столика.

Мені після цього залишилося тільки забрати свої речі і піти на зустріч нічним пригодам.

***

– Ну і куди ми їдемо? – не витримала і спитала в Богдана, коли від моменту, як ми поїхали з клубу, пройшло вже понад пів години.

– Нікуди, – відповів він мені зі шкідливою усмішкою.

– Ти смієшся? – спитала, крутнувшись на сидінні.

Богдан, до речі, вже сьогодні забрав своє "кохання" у повноцінне користування. Вадим, виявляється, до вечора встиг закінчити всю роботу і урочисто передав другу його дорогоцінну BMW. 

– Та ні, – промовив Богдан. – Ми просто катаємося, Дарино.

– Тобто ти хочеш дві години просто їздити по вулицях міста? Без зупинок? – спитала, відчуваючи наближення паніки.

– Тебе це не влаштовує? Я думав таке всім подобається, – здивовано відповів він мені.

– Я – не всі. Тоді зупинись і дай я пересяду на заднє сидіння. Далі катайся скільки хочеш, а я поки книжку почитаю.

– Я вже зрозумів, що ти не всі, – гмикнув Богдан. – Але книжку? Коли тобі видалася змога насолодитися дорогою в шикарному автомобілі? Дарино, не сміши мене. Сиди і кайфуй, – після цього він натиснув на газ, змушуючи авто доволі різко перейти на велику швидкість.

Ой, дарма він це зробив.

– Зупини, Богдане, – вигукнула, вхопившись за пасок безпеки, а потім відчула як моє серце починає надто швидко битися.