Глава 9.2

Як виявилося, Яна не дуже засмутилася ситуації, що виникла у неї з Богданом. Точніше, взагалі не засмутилася!

– Який він брутальний, ти бачила? – з такими словами налетіла вона на мене, коли я повернулася до нашого столика. – А цей його голос… Бррр... Неймовірний просто. Зізнаюся, я аж збудження відчула, – не дуже хвилюючись за те, що нас можуть почути, промовила подруга.

Здається, їй варто вже закінчувати з алкоголем.

– Яно, він грубо відшив тебе, – спробувала я достукатися до подруги. – Невже тебе це не образило? Він же ж… Жахливі речі говорив.

– Ой, нічого там жахливого не було, – відмахнулася вона. – Я й не очікувала, що пташка такого польоту одразу закохається в мене.

– І навіщо тоді це було?

– Щоб заявити про себе! Тепер він помітив мене і точно запам'ятав. Далі – діло техніки, – задоволено відповіла Яна, а потім побігла на танцпол. Мовляв, їй потрібно адреналін виплеснути і гарно подумати, як діяти далі.

А я так і залишилася стояти, переварюючи все, що трапилося.

Невже це тільки мені здалося, що Богдан поводився, наче справжній покидьок? Невже іншим дівчатам таке подобається? Мабуть, я якась неправильна.

Запах кальяну, змішаний зі штучним димом, раптом сильно вдарив мені в голову. Захотілося на повітря, тож я пішла шукати літню відриту терасу, про яку мені трохи раніше розповіла Яна.

Вихід на неї був розташований недалеко, тож опинилася я там навіть раніше, ніж планувала. І вмостившись на плетеному кріслі, зрозуміла, що тепер не злізу з нього, поки не прийде пора їхати додому. Настільки там було добре.

Дуже швидко я усвідомила, що дарма виперлася без куртки, адже прохолодний весняний вітерець на другому поверсі, м'яко кажучи, гарно відчувався. Але повертатися за нею не було ніякого бажання.

І ось я сиділа, насолоджувалася приємною тишею, усамітненням і магнетичною атмосферою, яку створювали розвішані по всій території лампочки-ліхтарики, коли раптом відчула, як на мої плечі опускається шкіряна куртка величезного розміру. Мимоволі я вткнулася  в неї  носом і одразу поринула в аромат доволі різких, але неймовірно приємних чоловічих парфумів.

 – Маленькі дівчата в такий час вже повинні бути у ліжку, – пролунало зверху.

Я одразу впізнала свого “відвідувача”, тож на мить заплющила очі, щоб не виказати йому одразу все, що крутилося на язиці. Але не дуже це допомогло.

– Ну і? Виженеш тепер мене звідси? – спитала, не повертаючи голови. – Ти в цьому справжній  майстер.

– І багато ти чула? – спокійно відповів Богдан, опускаючись на крісло, яке стояло поряд з моїм.

– Достатньо.

– Зайченя, я не прекрасний принц і не буду виправдовуватися.

– Хіба я тебе про це просила? – все ж повернулася до нього і одразу побачила, що його абсолютно ніскільки не напружує те, що сталося.

– Ні, але ти цього чекаєш, – промовив він мені, підпираючи голову рукою. – Хочеш сказати, це не так?

Я спочатку думала відмахнутися і нічого не відповідати йому, але зрештою не витримала.

– Хто ти, Богдане? Чи тебе краще Ломом називати? Думаю, останнє тобі більше підходить, враховуючи все, що я бачила і чула, – спитала, а потім так різко піднялась зі свого місця, що аж куртка злетіла з плечей.

– Одягнись, – суворо сказав хлопець, киваючи в сторону свого предмета гардероба. – Застудишся в цьому своєму непорозумінні.

– Ти відповідати не збираєшся? – проігнорувала його прохання, схрестивши руки під грудьми.

– Все доводиться самому робити, – з видихом відповів він мені, а потім з блискавичною швидкістю знову приземлив свою куртку на мої плечі. – Чому ти була там?

– А це має значення?

– Ще й як, – серйозно відповів Богдан.

– Подругу саму не захотіла відпускати до незнайомої компанії, – буркнула, відвертаючись до нього спиною. – Ту саму, яку ти  нахабно послав, а потім мало не відкрито повією обізвав.

– А що мені було робити? – раптом злішим голосом промовив хлопець, стаючи поряд. – Я вже, здається, пояснював тобі, що ненавиджу тих, хто шукає якусь вигоду від спілкування зі мною. А твоя ця подруга, до речі, взагалі не розумію, що об’єднало тебе з нею, вона саме той тип людей. 

– І ти це по одній фразі зрозумів? – скептично спитала.

– Уяви собі, так! Дивно, що вона ще одразу не запропонувала усамітнитися в туалеті.

– Навіщо? – не зрозуміла я.

– Забудь, – відмахнувся він, дивно  всміхнувшись. 

– Тобто в тебе й думки не виникло, що вона в тебе просто закохалася, тому й хотіла познайомитися?

– Закохалася? – раптом засміявся Богдан. – Чорт, Дарино, не розповідай казки. 

– Нічого це не казки, – нахмурено відповіла. – Ти не можеш знати, що відчуває не знайома тобі людина. А тепер подумай, лише на мить уяви, що ти декількома хвилинами раніше просто безжально образив дівчину, якій ти не байдужий. Гадаєш, це нормально?

– Навіть якщо вона й закохана в мене, то краще одразу нехай зрозуміє, що зі мною не варто зв’язуватися, – холодно промовив хлопець. – Я не зацікавлений в стосунках. Тим більше з дівчиною, яка сама мені нав’язується.