Глава 9.1

– А не занадто? – спитала в Яни, розглядуючи своє відображення в дзеркалі.

– Це ще дуже скромно, – відповіла подруга. – Слухай, я не можу налюбуватися твоїм подарунком. Чесно кажучи, не розумію, навіщо тобі з таким талантом навчатися на економічному.

– Для загального розвитку, – гмикнула. – Рада, що портрет сподобався.

Я довго думала, що подарувати подрузі, але потім згадала, як раділа Ніка, коли я їй такий сімейний портрет презентувала торік, і питання було закрите. Так, не дуже оригінально повторятися, але байдуже. Головне, що подруга задоволена.

– Він нереальний! – вигукнула Яна. – Я його в інсті виклала, то в мене вже всі контакти художника просять. Дарма ти не хочеш робочу сторінку створити. В тебе відбою від замовлень не було б.

– Ні, це не для мене, – відповіла, обсмикуючи край кроп-топа, який мене майже змусила натягнути подруга. – Ти ж знаєш, що в мене інша мрія, а це, – показала рукою на полотно, – тільки для своїх.

– Ну й нехай, обожнюю ексклюзивні речі, – задоволено промовила подруга. – Та досить смикати цей топ! Все там нормально! – неочікувано рявкнула на мене.

– В мене живіт видно! – не стримала свого обурення.

– Так і задумано! Та й там всього смужечка на два сантиметри. За мірками клубу ти взагалі одягнена, наче монашка. Хоча, мушу визнати, в цих чорних штанах – ніжки в тебе відпадні.

– Дякую, – зі сміхом відповіла. – Хоча до тебе мені далеко, – доповнила, аби ще більше підняти настрій подрузі.

Вона сьогодні була націлена виглядати на всі 200%, і їй це вдалося. Спокуслива червона атласна сукня вище коліна, сріблясті туфлі з декоративними камінцями, професійний макіяж та голівудські локони – все це зробило її справжньою зіркою. Так одразу і не скажеш, що подруга зі звичайної середньостатистичної сім’ї, а не з якогось клану олігарха.

Але і я сьогодні була геть на себе не схожа. Мої чорні штани скіні, про які вже згадувала Яна, та підібрані їм в тон босоніжки на високому, але стійкому підборі, ефектно контрастували з білим облягаючим кроп-топом на широких лямках. Волосся я зібрала у високий хвіст, трохи підкрутивши кінчики. Доповнила образ стильним макіяжем зі стрілками вздовж повік та нюдовим блиском на губах.

Я була переконана, що мені буде не комфортно в такому "параді", але помилялася. Якби ще б топ був трошечки довшим – взагалі ідеально було б. Все ж маю визнати, що інколи приємно ось так відчути себе справжньою дівчинкою-дівчинкою.

Загалом збиралися ми майже до десятої вечора, а вже об одинадцятій приїхали в нічний клуб з доволі цікавою назвою "Авалон". Яна замовила окремий VIP-столик на другому поверсі, тож туди ми одразу і направилися.

– Нічого собі, – не змогла стримати емоцій, коли побачила що з цього усамітненого куточка видно весь танцпол.

– Скажи круто? – відреагувала подруга. – Тут завжди тусуються найкрутіші. Ти б тільки знала, як довго я відкладала гроші, щоб сьогодні тут бути. Правда, без допомоги батьків мені все одно не вистачило б, але то таке. Можу ж я один день у році себе принцесою відчути?

– Можеш, – відповіла з усмішкою, хоча не розуміла, навіщо вбухувати стільки коштів в показну помпезність, але кожному своє.

Далі почали підтягуватися інші гості і нарешті почалося саме святкування.

***

О першій ночі я написала тату, що все добре і ми їдемо додому, хоча це було дуже далеко від правди. Мене гризла совість, що довелося збрехати, але я не хотіла, щоб він зайвий раз переживав.

В цей час веселощі тільки набирали обертів, але, якщо чесно, я вже втомилася від постійного бухкоту музики та мерехкотіння стробоскопа. Нехай мене назвуть занудою, але мені більше до душі інші варіанти відпочинку, наприклад, прогулянки там різні, цікаві заходи, концерти, фестивалі врешті-решт. А ось це все – точно не для мене. 

Я навіть зловила себе на думці, що варто все ж поїхати додому, але Яна тоді точно образиться. А ось, до речі, й вона.

– Ти мені потрібна! – серйозно промовила подруга.

– Щось сталося? – одразу занепокоїлася.

– Так! Зараз моя доля вирішиться, а ти мені потрібна для моральної підтримки, – відповіла вона і потягла мене кудись в бік, де були розташовані інші VIP-столики.

– Та поясни нормально, – попросила її, але Яна вже була цілком поринута в свій таємничий план, тож навіть і не думала відповідати.

Чим далі ми відходили, тим тривожніше мені було. Що вона могла вигадати? І навіщо їй для цього я?

Аж раптом ми зупинилися неподалік столику, де сиділа якась гучна не знайома мені компанія.

– Ну, побажай мені успіху, – впевнено сказала Яна, а потім нарешті відчепила руку від моєї і пішла прямо до тієї самої компанії.

– Успіху, – пробурмотіла скоріше сама собі, бо подруга вже точно не могла мене чути.

Я пройшла декілька кроків вперед, щоб не загубити її з поля зору. Вона в цей час просувалася між людьми, а потім різко звернула до перил, біля яких спиною до мене стояв якийсь хлопець, одягнений у стильні темні штани-карго та шкіряну куртку.

То он чого вона сюди припхалася?