Глава 5

Богдан

З дурною усмішкою заходив в майстерню. Це ж треба. Мале зайченя знову звалилося на мою голову. В прямому сенсі цього слова. 

– І як тобі наша Дарина? – з думок мене вирвав голос Санича. – Геть зелена ще, а руки золоті. 

– Це точно, – погодився, адже теж вважаю, що її мурал – це щось.

– Ти її не ображай, мала вона занадто для тебе, – менторським тоном проговорив до мене майстер.

Я поважаю його, адже саме він навчив мене всього, що я вмію, однак дуже не люблю, коли вмішуються в мої особисті справи.

– Саничу, давай я якось сам розберусь. Та й не цікавить вона мене в цьому плані. 

– Ага, знаю я тебе, – буркнув він у відповідь. – Тебе спочатку всі не цікавлять, а потім приходять тут і скандали влаштовують. Як завжди, пограєшся і викинеш, як непотріб. От хороший ти хлопець, Бодю, але іноді поводиш себе як справжній мудак.

– Давай без моралей тільки. Таке було всього раз, – після скептичного погляду Санича, мусив додати, – ну, може, два… Чи три… Ай, неважливо. Не переживай, не збираюся я нічого з нею робити. Ще тільки школярок мені не вистачало.

– Їй вісімнадцять, але все одно не лізь, – суворо промовив наставник. – Так, все, досить прохолоджуватися. Фольц на тобі. Він мені вже остогид, тож сам розбирайся. Понапридумують ці німці, а нам розбиратися. Хіба не можна було все зробити, як для людей?

– Не можна було, – зі смішком відповів. – Їм вигідно, щоб люди купували нові машини, а не лагодили старі.

– І то правда. Коротше, давай шуруй працювати, а то й так чотири дні відпочивав.

Так, потрібно йти, але вирішив ще буквально хвилинку поспостерігати за діями Дарини, яка вже знову з головою поринула в роботу. Гм... Всього вісімнадцять, можна сказати дитина ще, а таке вже виробляє. Тут точно талант від Бога. 

Для мене всі ці малюнки на стінах то завжди був якийсь просто космос. Кожного разу коли бачив подібне на висотках, то просто погляд не міг відвести. Я ще розумію на папері намалювати щось, або на комп’ютері, але ось так на величезній стіні – це зовсім інше. Мабуть, саме тому я, немов вкопаний, зупинився сьогодні, коли побачив подібне творіння на стіні рідної будівлі. І саме тому варто було Дарині тільки запропонувати спробувати, як я майже без роздумів погодився. Завжди любив відкривати для себе щось нове, тож не міг проґавити цю можливість. Та й дійсно хотілося дізнатися, які виникають відчуття при створенні чогось подібного. І я дізнався. Це круто! Мені аж прикро, що я пропустив весь процес створення цієї захопливої роботи.

Від брата я знав, що він найняв художницю для оригінального оформлення входу в клієнтську зону, але сильно не став зациклювати на цьому увагу. Ну художниця, то художниця. Головне, щоб результат був хороший.

Я навіть вже встиг забути про це, адже Артем попросив поїхати з ним в Одесу і подивитися місце, де він запланував відкрити філіал нашого СТО. Тільки сьогодні ми повернулися, і якщо Артем вирішив залишок дня присвятити сім'ї, то я майже одразу поїхав в сервіс. Знав, що роботи там не початий край, а скидати все на Санича було б повним свинством. Я, звісно, особливою совісністю ніколи не відрізнявся, але все одно свою відповідальність на інших перекладати не любив.

Загалом, що було далі ви вже знаєте.

Дарина вирішила політати, а я ледь встиг підбігти та зловити її. Зізнаюся, я не одразу зрозумів, що це та сама дівчина з дороги та універу, але варто було тільки зазирнути в ці зелені майже відьомські очі – і все стало на свої місця. Бідове зайченя у всій своїй красі. Неочікувано для себе зрозумів, що ця її "бідовість" не бісила мене, а навпаки лише веселила.

Але ця сьогоднішня наша зустріч все одно не перебила "яскраві" враження від ситуації, що трапилася з нами на дорозі декількома днями раніше. Як згадаю, так і волосся дибки стає. 

Зараз я вже усвідомлюю, що тоді надто різко відреагував, але й мене можна зрозуміти.

Уявіть, одногрупник попросив забрати автомобіль його дівчини, яка подзвонила і сказала, що з ним “щось не те”. Зазвичай, я таким не займаюся, тому вже збирався послати його під три чорти, але потім згадав, що саме цей одногрупник нещодавно добряче прикрив мене перед викладачем в універі, тож мусив погодитися. 

Коли приїхав, то взагалі не розумів, чому виникла потреба у ремонті, оскільки, на перший погляд, з авто було все окей. Не завадило б розпитати в самої власниці, що ж їй не сподобалося, але Сергій – той самий одногрупник – просто забрав дівчину, залишивши для мене ключі на колесі.

Коротше, написав Сергію декілька "ласкавих" слів, а потім просто на свій страх та ризик сів в авто і поїхав в бокс.

І спочатку все було нормально, але вже дуже скоро до мене з жахом дійшло, в чому ж проблема... Гальма працювали раз через раз! Гальма! Як про таке можна змовчати?!

Вилаявся собі під ніс, але вже діватися було нікуди, тож потихеньку я продовжив їхати. На крайній випадок завжди міг використати ручник для екстреного гальмування, та й їхати було всього нічого до нашого СТО. І все ж було добре, поки на дорозі не з’явилася вона.

Дякувати Богу, гальма в той момент спрацювали на 100%, але могло ж бути й інакше! Звісно, я через це психанув і накричав на малу, хоча дуже швидко зрозумів, що перегнув палицю. Хотів вже був вибачитися (чи не вперше в житті), але дівчинка відгаркнулася і втікла настільки швидко, що дійсно нагадала мені сполохане зайченя. Хоча характер у цього зайченяти був, що треба. Давненько зі мною так ніхто з чужих не розмовляв. Зізнаюся, я був вражений.