8 глава — Ой! Щось явно пішло не так

Мишко 

- Ну, чому ж не вчасно? Просто я не думав, що ви повернетеся саме сьогодні, — відповів на запитання доньки Юрій Семенович.

- Могла хоча б попередити, — промовив, поглянувши на дружину Олексій.

- Ти правий, могла. Але я хотіла зробити вам сюрприз, — тут же відповіла Мирослава й підійшовши до нього поправила йому краватку.

  Тим часом не встигли за Яринкою зачинитися з того боку двері як подруга Миросі тут же, не гаючи моменту підійшла до Назара та сівши поруч з ним закинула ногу на ногу.

- Назарчику, — її занадто солодкий до нудоти голос, яким вона щойно до нього промовила, чимось нагадував той сироп який тебе примушували пити у дитинстві, коли ти хворів, — зізнайся, ти ж сумував за мною, правда? — поцікавилася не зводячи з нього погляду.

- Угу. Дуже. Як собака за палкою, — пробурмотів той ледь чутно.

- А от я сумувала, — промовила між тим дівчина прибираючи зі свого обличчя пасмо волосся, — Весь час, поки ми з Миросею відпочивали, думала тільки про тебе.

- Це твої проблеми, — видавив той із себе у відповідь.

   Я вже давно помітив, що варто було Яні з'явитися на горизонті, як Назара ніби хтось підмінив. Перебуваючи завжди у піднесеному настрої, він натомість ставав якимось холодним і навіть байдужим. Хоча... Якщо говорити відверто, то в якомусь сенсі я його розумів, адже подруга Мирослав мені й самому не сильно подобалася. Не знаю, можливо причиною було те, що вона чимось нагадувала мою останню пасію, особливо в останні місяці, коли ми ще були з тою разом. Хоча, тут варто сказати, що на відміну від Руслани Яна хоча б не канючить у Назара гроші, адже для цього у неї є татусь, який майже ні у чому не відмовляє своїй любій донечці. Чому майже? Бо крім неї у нього ще є дві молодші дочки та син від нової дружини, з якою, наскільки мені було відомо Яна так і не знайшла спільної мови, хоча та практично її ровесниця.

- Якби ти тільки знав, — продовжувала між тим воркувати дівчина не помічаючи, а може й роблячи вигляд, його байдужого до неї ставлення, — скільки там за мною впадало кавалерів!

- Радий за тебе, — буркнув натомість той.

- Котику, ну що ти, — вона тут же почала його заспокоювати, — тобі зовсім не має чого переживати. Я відразу ж дала їм зрозуміти, що у мене є наречений.

- Вітаю, — процідивши крізь зуби Назар навіть і не поглянув на неї.

- Ой, ледь не забула, я ж нам дещо з тобою купила, — Яна тут же дістала з сумочки обшиту темно-зеленим бархатом коробочку, — Ось, дивись. Сподіваюся, — промовила вона, — що з розміром я вгадала.

- Це тобі краще у свого нареченого поцікавитися, підводячись зі свого місця промовив Назар, — Вибач, але у мене зовсім немає часу на всякі там дурні балачки.

- Назар, а.., — проте той пішов навіть не ставши її слухати.

  Я ж ще на деякий час затримався, бо треба було обговорити деякі питання стосовно замовлення однієї з наших постійних клієнток. Дівчата ж наперебій розповідали про свій відпочинок та цікавилися що тут відбулося поки їх не було.

- Як же вона мене дістала, — вмикаючи свій ноутбук, промовив він,  коли я нарешті повернувся, — причепилася, як ота «дитяча радість» до штанів. Ні, — все ніяк не міг заспокоїтися, — ну ти це бачив?! Обручки! Вона купила ці бісові обручки!

- За те тобі не потрібно буде витрачатися, — я вирішив його підколоти.

- Угу. Аякже. Та, ну тебе, — промовив, коли зрештою зрозумів, що я пожартував, — Мало того, що Олексій з Мирославою дістають, так ще й ти туди ж. І, взагалі, я не хочу про неї говорити, давай краще працювати.

- Треба буде попросити Миросю аби вона частіше приводила сюди Яну, — відповів на це я.

- З якого такого дива? Щоб у мене праве око сіпалося? — не відриваючи погляду від монітора запитав Назар.

- Для мотивації працювати. Для чого ж ще?

- Угу. Знущайся, знущайся, я тобі це ще пригадаю, от побачиш, — вдаючи з себе ображеного, пробурмотів він.

   Ось так перекидаючись одне з одним фразами, ми разом з тим були зосереджені на роботі, а крім того, ще треба було розв'язати проблему з Тацюком. То ж мені, так чи інакше, а все ж таки довелося попросити Вадима, щоб він під'їхав. І, як виявилося згодом, недаремно. Бо те, що відбулося трохи пізніше, передати одними словами просто  неможливо. Це треба було бачити на власні очі.

   Я саме вийшов якраз з кабінету аби взяти собі каву, як прямо назустріч двоє поліціянтів вели у кайданках Григорія Даниловича. Хоча ні,  тут правильно буде сказати, тащили. Позаду ж, разом з тією самою валізою яку я бачив у кабінеті начальника, йшов Вадим.

- Ви не маєте права мене затримувати! — волав Тацюк, — Я цього так не залишу! Ви нічого не зможете довести!

- Звичайно не залишите, — спокійно відповів Вадим, — І, між іншим, раджу вам вже зараз почати вивчати Кримінальний кодекс України, а особливо 189 та 190 статті*. Це ж саме, між іншим, стосується і вашої співучасниці. 

Яринка

  Якщо ви, так само, як я полюбляєте читати сучасні любовні романи, є там бос чи ні, неважливо, але у кожному з них обов'язково присутня суперниця головної героїні, ну чи там ще хтось. Ну тобто та особа, яка тебе настільки бісить, що єдине твоє бажання, це добряче вчепитися у її пофарбовані у блонд,  або там в інший колір патли й потягати за них по всій будівлі замість ганчірки для миття підлоги. У моєму випадку саме такою була найкраща подруга дочки Юрія Семеновича, Яна. Про кохання з першого погляду чули напевне всі, от у нас з нею була ненависть з першої нашої зустрічі. Їй бачте не сподобалося те, що вона застала Назара, коли той сидів у мене на столі й розповідав якусь веселу історію, а я звісно ж сміялася. Ну, не плакати ж мені врешті-решт?