6 глава — Бос у СЛР та у реальному житті/Рудоволоса відьма на мою голову — частина 2

  Мишко

  - Слухай, ти якийсь сьогодні на себе не схожий, — промовив Назар, коли ми вирішили зробити з ним невелику перерву й вийшли на перекур.

- З чого ти це взяв? — запитую його та заодно намагаюся дістати з кишені запальничку.

- А хіба того, що ти взяв до рота цигарку не так, як треба,  не достатньо? Давай, колись вже, хто це там тебе так зачепив? 

- Та ніхто мене не зачепив, — відмахуюся від нього, як від тієї набридливої мухи. Говорити про знайому дядька, а за одне і свій головний біль, не маю ніякого бажання. Проте й думати про ту рудоволоса занозу не можу, так і стоїть перед очима у своїй короткій спідниці, добре, що хоча би не настільки, як свого часу одягла одна з моїх колишніх.

- Щось мало віриться, — відповів той на мої слова, — От тільки не говори, що ти до сих пір думаєш про Руслану.

- Типун тобі на язик, я вже й забувати, якщо чесно, про неї почав.

  Згадкою про мою колишню дівчину Назар розворушив старі рани, які, як виявилося, ще не до кінця встигли загоїтися. Ми з нею не просто зустрічалися, як це було у мене з іншими, я бачив Руслану у ролі своєї дружини та матері наших майбутніх дітей.  Мріяв, як усі разом будемо їздити десь відпочивати, радіти першому кроку та слову наших дітей. Та все змінилося в одну мить, різко й несподівано. З милої та скромної дівчини, вона поступово почала перетворюватися на істеричне стерво у прямому розумінні останніх двох слів. Ні, говорити, що я там білий пухнастий зайчик, не збираюся та й не буду. Бо якщо так добре подумати, то якась частина моєї вини все ж таки є.

Як я вже довідався значно пізніше, вона зустрічалася не тільки зі мною, а ще з двома такими ж закоханими бовдурами подібними до мене. Проте причиною нашого розставання стало те, що по її міркам я не був для неї достатньо фінансово забезпеченим та не розкидувався грошима направо й наліво для виконання тієї чи іншої її примхи.

- То може якась інша з'явилася на горизонті? — між тим ніяк не може вгамувати свою цікавість Назар.

- Та ніхто не з'явився, — відповів я, можливо,  дещо й різкувато, адже після Руслани я взагалі зарікся на будь-які серйозні стосунки. Зняти на ніч у тому ж самому клубі, будь ласка, питань немає. Але далі — ні. Досить з мене. Мої нерви не настільки міцні, щоб знову витримати оте: зайчику, ну чого ти сердишся, я ж не просто так зробила собі новий манікюр. Це ж все для тебе. Або: тобі хочеться щоб усі думали, що якась безхатько? Чи навіть: ти не розумієш, та сумочка яку я нещодавно купила не пасує під колір моєї машини. Варіантів можна навести безліч.

  «Невже й вона згодом стане ж такого? Знайде собі когось й почне оте вічне — треба гроші на нову сумочку чи, он Вася цим літом свою на якісь там острови возив відпочивати, а ти мені завіз невідомо в яку глухомань», — несподівано подумав я про Яринку й повспівчував її майбутній жертві.

- Гаразд, — спокійно відреагував тим часом Назар, — не хочеш говорити, не буду тебе змушувати. Але...

- Ніяких «але», — перебив його, — може я взагалі вирішив з цим зав'язати.

- Ти б ще сказав, що вирішив у ченці піти, — єхидно замістив приятель.

- Ну, це вже ні, — відповідаю на це, — От чого саме, а цього ти від мене точно не діждешся.

- Дуже на це сподіваюся.

  Ми ще трохи поговорили з ним та й повернулися до офісу, бо робота, як відомо, сама себе не зробить. Але от тільки через думки про рудоволосу бестію я ніяк не міг нормально зосередитися. І як не намагався переконати самого себе, що мені повинно бути байдуже, як там вона і що, не міг. Руки так і тягнулися набрати номер мобільного тестя Олексія й поцікавитися що там, як і до чого. 

  Семенович взагалі то мужик непоганий, але вимогливий, як до інших, так і до самого себе. А ще... от навіть не знаю, як це правильно назвати з його боку, впертість чи просто небажання приймати щось нове. Чого тільки вартувало його колишній помічниці вмовити його перейти з друкарської машинки на комп'ютер та вести там всю документацію. Довелося навіть підключати «важку артилерію», тобто його дочку. Не знаю, як саме, проте Марині таки вдалося частково його переконати, що набирати текст у комп'ютері набагато краще, а ніж це робити за допомогою друкарської машинки. А тепер, дивлячись на нього, та те, як він справляється з вордом та екселем, навіть і не скажеш, що колись був проти цього всього. Справжнім тобі спецом став.

- Слухай, я тут краєм вуха чув, що у нашого Семеновича нова помічниця, — визирнувши з-за свого ноутбука промовив Назар.

- Угу, знаю.

- І ти нічого про це не сказав?

- А треба було?

- Звісно, що треба, — він підіймається зі свого робочого місця та підійшовши до мене сідає на стіл, — а раптом вона саме та, що призначена мені долею?

- Тебе якщо послухати, то кожна третя призначена долею й саме тобі.

- А може, — зіскакує зі столу й ставши позад мене, починає злегка масажувати мої плечі, — ти не захотів нічого говорити, бо...

- Ніяких бо, — перериваю його, — І взагалі, у нас з тобою багато роботи.

 І от треба було Назару згадати за Яринку? Тепер, замість того щоб зосередитися, я мимоволі починаю про неї думати, а тут ще й дядько вирішив зателефонувати.