Розділ 2. Дев’ять вогнів.

Хінако стояла на узліссі, відчуваючи, як повітря змінюється під її присутністю. Ліс, який ще вчора тримав сліди пожежі, тепер сяяв свіжою зеленню, але вона знала: цей світ не так простий, як здається на перший погляд. Із того моменту, як вона врятувала Мію, щось у ній змінилося. Серце почало відчувати інший ритм — ритм відповідальності, але також і нової сили, що зріла всередині.

Її дев’ять хвостів, що завжди були лише частиною її тіла, тепер почали проявляти власний характер. Вони ворушилися незалежно від її думок, ніби хотіли розповісти щось своє:

— Хвости, — тихо промовила Хінако, — що ви намагаєтеся мені сказати?

І в ту ж мить один із хвостів засвітився м’яким золотим світлом, відбиваючи теплі промені ранкового сонця. Хінако відчула, як у грудях виникає легкий жар — це був перший з дев’яти вогнів, вогонь захисту. Його теплота не лише гріла тіло, а й розкривала серце, наповнюючи її рішучістю.

— Цей хвіст… — прошепотіла вона. — Він показує мені мою здатність оберігати.

Наступний хвіст загорівся холодним блакитним світлом. Його присутність відчувалася як подих води. Хінако відчула прилив спокою й ясності, і її розум ніби очистився від хаосу.

— Вода… спокій, розуміння, співчуття… — шепотіла Хінако. — Так, я можу бачити серце тих, хто поруч.

Третій хвіст розкрився червоним, яскравим, майже як полум’я, але відчуття було іншим — не руйнівним, а кличучим до дії. Це була сила пристрасті, енергія, яка змушує боротися і не відступати перед труднощами.

— Кожен хвіст… це нова грань мене… — Хінако відчула, як у її душі народжується відчуття цілісності. Вона вже не просто дитя вогню — вона набирає форму кіцуне, яка здатна відчувати й діяти, любити й оберігати, сумніватися й долати страх.

Дівчина закрила очі і глибоко вдихнула. Ліс навколо неї ожив: листя шелестіло сильніше, вітер співав мелодію, і пелюстки сакури кружляли над землею. Саме в цей момент вона відчула присутність інших — істот, що існували поза людським розумінням.

— Хінако Сая… — заговорив м’який, але глибокий голос, що звучав, наче вода, що тече по каменю. — Ти прокидаєшся для своєї сили.

Хінако обернулася. Перед нею стояли чотири сутності, що випромінювали енергію, незвичну і могутню. Вони були духами стихій: вода, вогонь, вітер і земля.

— Я… хто ви? — запитала Хінако, відчуваючи легке тремтіння в грудях.

— Ми — ті, хто слідкує за гармонією світу, — відповіла сутність води, що звалася Суйка. — І сьогодні ти навчишся розуміти власні хвости.

Суйка підняла руки, і вода з річки поруч з лісом піднялася в повітря, утворюючи спіраль навколо Хінако. Дівчина відчула, як її розум наповнюється спокоєм і ясністю.

— Ти повинна навчитися контролювати хвости, Хінако Сая. Кожен із них — це не просто сила, а частина твоєї душі. Якщо ти не навчишся слухати їх, вони можуть тебе підвести.

Дух вогню, Кайен, поставав яскравим полум’ям, що танцювало в повітрі, відбиваючись у хвостах Хінако. Його голос був гучніший і суворіший:

— Вогонь — це переродження і руйнування. Ти можеш знищити, але також можеш відродити. Не забувай цього.

Хінако відчула, як хвости реагують на слова духів. Один із хвостів почав виділяти червоний жар, що обвивав її тіло. Вона спробувала спрямувати його, і раптом між її долонями з’явився маленький шар полум’яної енергії.

— Це твій перший урок, — промовив Кайен. — Любов і гнів — це два вогні однієї природи. Тобі доведеться навчитися поєднувати їх.

Фурін, дух вітру, закрутився навколо Хінако. Його голос був легким, але проникливим:

— Вітер не має форми, він не обмежений. Як і твоя свобода, Хінако. Не дозволяй страху стримувати тебе.

Хвіст, який реагував на вітер, закрутився у спіраль, і дівчина відчула, що її тіло легко парує над землею на кілька сантиметрів. Вона сміялася, відчуваючи радість польоту.

— Земля — стабільність і мудрість, — промовив Точі, дух землі, його голос був глухий і глибокий. — Не забувай свої корені, навіть коли піднімаєшся високо.

Хвіст, що відповідав землі, закріпився під ногами Хінако, наче даючи їй опору. Вона відчула, що може стояти міцно, навіть коли її серце сповнене новими знаннями та відчуттями.

— Тепер ти розумієш, — сказала Суйка, — чому дев’ять хвостів існують. Вони не лише твоя сила. Вони твоя душа. Кожен хвіст — окрема грань твого єства, і якщо ти навчишся слухати їх, ти зможеш захистити не лише себе, але й цей світ.

Хінако повільно кивнула, відчуваючи важливість кожного слова. Але в глибині свого серця вона відчула щось інше — ледь помітний холод, тінь, що пробуджувалася у світі людей.

— Що це? — шепотіла Хінако, відчуваючи, як один із хвостів тремтить, реагуючи на невидиму загрозу.

— Це — передчуття темряви, — сказав Кайен. — Вона завжди йде після світла, але ти повинна бути готова.

Інший хвіст, що світився зеленим світлом, раптом змінив відтінок на тьмяний. Хінако зрозуміла: світ не завжди буде таким мирним, як зараз. Люди можуть приносити страх і ненависть, а духи, навіть найчистіші, можуть бути викликані для руйнування.

— Моя сила… — пробурмотіла Хінако. — Я повинна навчитися використовувати її правильно… і захищати тих, хто цього потребує…

Суйка кивнула:

— Твоє серце — ключ. Не сила, а серце визначає, ким ти будеш.

Дівчина підняла руки, і її хвости почали сяяти одночасно всіма кольорами. Вогонь, вода, вітер, земля — все змішалося у гармонійну хмару світла, що піднімалася над узліссям. Вона вперше відчула себе цілісною, повною силою і відповідальністю.

— Запам’ятай, Хінако Сая, — додав Кайен, — ти не лише дитя вогню. Ти — перша кіцуне, в чиїх руках доля гармонії світу. І твій шлях тільки починається.

Хінако закрила очі, відчуваючи нові враження і знання, що проникли в неї. Вона вже не була просто свідком світу — вона стала його учасницею, його оберегом і його вогнем.

Але тоді, на межі свідомості, Хінако відчула щось холодне, тьмяне, що дивилося на неї через віки і відстані. Ледь помітна тінь пробуджувалася у серцях людей, шепочучи про страх, про втрату і про темряву. Вона була слабка зараз, майже непомітна, але вже готова почати свій шлях у світ.