Частина 57

Тимофій і Ніна заздалегідь домовилися з адміністрацією й повністю сплатили дитячий конкурс, який того дня проводили на невеликій площі біля кафе. Ведучою була Наталія. Діти зібралися різного віку, але всі молодші за Ліду й Макара — переважно від п’яти до дев’яти років.

Наталія працювала легко й тепло. Вона не просто оголошувала завдання, а підходила до кожного, кому було складно, допомагала тримати обруч, підказувала слова пісні, а найменших іноді просто обіймала за плечі, щоб ті не соромилися. Діти тягнулися до неї, сміялися, не боялися помилятися.

Коли конкурси закінчилися, переможці отримали головні призи — м’які іграшки, набори для малювання й солодощі. Але й решта дітей не залишилася без подарунків: маленькі дармовиси, повітряні кульки, цукерки. Усе це також оплатили Тимофій і Ніна.

Після того як площа трохи спорожніла, Наталія вийшла за ріг. Саме тоді до неї підійшли Тимофій і Ніна.

— Молодець, — сказала Ніна щиро. — Ти з ними так спокійно. Без крику, без нервів. Діти тебе слухали.

Тимофій кивнув:

— Дуже професійно. І тепло. Рідко таке бачиш.

Наталія злегка посміхнулася:

— Діти ж різні. Деяким просто треба, щоб хтось поруч постояв.

Розмова пішла далі невимушено. Вони говорили про Болгарію. Наталія розповідала, як їй тут уперше подобається працювати саме через море й людей, як дивує місцева повільність, як смачна проста їжа і як інколи важко з мовою, навіть коли вже трохи знаєш. Тимофій і Ніна слухали уважно, іноді запитували, іноді ділилися своїми враженнями.

Коли Наталія сказала, що їй треба зайти до власника, вона попрощалася й пішла.

Ніна проводила її поглядом і тихо сказала чоловікові:

— Схоже, і в Антона особисте життя потроху налагоджується. Дівчина серйозна. 

Тимофій лише коротко хмикнув, але не заперечив.

Тим часом Наталія зайшла до власника. Той спокійно розклав гроші, які йому передали за конкурс, і роздав працівникам строго за внеском. Найбільше отримала Наталія — вона вела все дійство й найбільше працювала з дітьми. Інші аніматори й помічники теж отримали свою частку. Собі власник не залишив нічого.

Ніхто з працівників так і не дізнався, що гроші на призи й оплату їхньої роботи надійшли саме від Тимофія та Ніни.

Наступного дня Антон знову зустрівся з Наталією після її ранкової зміни. Вони пішли повільною стежкою вздовж моря, туди, де вже менше людей і лише шум хвиль.

Антон ішов поруч, руки в кишенях, і час від часу кидав на неї короткі погляди.

— Батько з мамою передавали тобі вітання, — сказав він нарешті. — Казали, що ти вчора дуже гарно провела конкурс. І що діти тебе слухали як рідну.

Наталія злегка посміхнулася, дивлячись перед собою.

— Передай і їм. Приємно чути.

Вони ще трохи помовчали. Вітер був теплий, сонце вже високо, а море блищало рівною сріблястою смугою.

Антон раптом зупинився, подивився на воду, потім на Наталію й сказав тихіше, але дуже щиро:

— А я сам… дуже задоволений. І що в морі купався. І що ти тут. Бо ти таке ж саме ласкаве сонце. Тільки ще й розмовляєш.

Наталія спочатку розсміялася, а потім раптом замовкла й глянула на нього серйозніше. Усмішка залишилася, але вже м’якша.

— Ти сьогодні особливо поетичний, — тихо відповіла вона.

— Просто правда, — знизав плечима Антон. — Не вмію інакше говорити, коли поруч ти.

Вони пішли далі. Вже не поспішаючи, іноді торкаючись плечима, іноді просто мовчки дивлячись на море. А сонце й справді було ласкаве — і над водою, і між ними.

Біля кафе Ліда й Макар стояли в тіні, чекаючи на решту родини, коли раптом побачили Наталію. Вона якраз виходила зі службового входу, у простій футболці, з волоссям, зібраним у хвіст.

— Привіт, — першою сказала Ліда.

Наталія одразу підійшла ближче, усміхаючись.

— О, ви тут. Як справи?

Ліда кивнула:

— Нормально. Ми з Макаром улітку трохи відпочиваємо, а так… я в ліцеї, він у школі. Обидва щойно закінчили сьомий клас. А ще цього року їздили на обласну олімпіаду з хімії.

Макар трохи засоромився, але підтвердив:

— Так. Не перші місця, але високі взяли.

Наталія раптом щиро розсміялася й обійняла обох одразу — коротко, тепло, по-сестринськи.

— Олімпіада з хімії в сьомому класі? Ви в мене розумники. Пишайтеся.

Ліда й Макар обидва трохи почервоніли, але посміхалися.

Саме в цей момент збоку швидко підбіг Антон. Він навіть не встиг нічого сказати — просто підійшов до Наталії й обійняв її за плечі, ніби це було вже звичним.

— А я вас шукаю, — весело сказав він. — Ви тут без мене важливі розмови ведете?

Наталія глянула на нього злегка знизу вгору й тільки хмикнула, але з обіймів не вивільнилася. Ліда з Макаром переглянулися й ледь стримали сміх.