Частина 55

Уранці баба Юля прокинулася першою. Поки всі ще спали, вона тихо одяглася, взяла рушник і пішла до оздоровчого центру. Повітря було свіже, море ще спокійне, а сонце лише починало підійматися.

У кабінеті її зустрів болгарський лікар — чоловік років п’ятдесяти, спокійний, з м’яким акцентом. Поруч стояла Наталія в білому халаті, з планшетом у руках.

— Доброго ранку, — привітався лікар. — Сьогодні починаємо з легких процедур. Спочатку огляд, потім грязьова аплікація на спину і плечі. Наталія все покаже і допоможе.

Він коротко пояснив, як правильно лягати, скільки тримати, що можна і чого краще уникати. Наталія уважно слухала, іноді кивала й одразу перекладала окремі моменти українською, щоб бабусі було зручніше.

Коли лікар вийшов на хвилину, Наталія підійшла ближче, допомогла Юлії зручно лягти та м’яко сказала:

— Не хвилюйтеся. Все просто. Якщо щось буде неприємно — одразу кажіть.

Баба Юля глянула на неї злегка примруженими очима і раптом усміхнулася:

— Ти вмієш працювати. Це добре. Більшість молодих лише посміхаються, а ти ще й руки маєш розумні.

Наталія злегка почервоніла, але посміхнулася щиро — саме тією посмішкою, яку вчора помітив Антон.

Процедура минула спокійно. Лікар повернувся, перевірив усе ще раз, кивнув і сказав, що для першого дня цього достатньо. Юлія сіла, поправила волосся і спокійно подякувала:

— Дякую вам, лікарю. І тобі, Наталіє. Зробили все чітко. Без зайвого галасу.

Наталія знову посміхнулася, цього разу трохи тепліше.

— Будь ласка. Якщо захочете завтра продовжити — я буду тут зранку.

* * * * *

На пляж родина Ліди та родина Макара вийшли вже ближче до полудня. Баба Юля залишилася в котеджі — сказала, що після ранкових процедур їй потрібен спокій і трохи тіні, а до моря приєднається лише ввечері.

Шезлонги стояли у два ряди під легкими навісами, які захищали від сонячних променів. Ніна з Уляною одразу зайняли місця ближче до води, Тимофій і Сергій розклали рушники, Ліда з Макаром сіли трохи осторонь. Антон кинув свій рюкзак на крайній шезлонг і швидко пробігся до моря.

Вода була теплою, майже ідеальною. Хвилі невеликі, сонце вже добре припікало. Через пів години всі вийшли, обсихали, хтось пив воду, хтось просто лежав із заплющеними очима.

Саме тоді Антон помітив її.

Наталія бігла берегом у простому купальнику, з рушником через плече, волосся ще сухе, зібране у високий хвіст. Вона явно йшла купатися під час перерви.

Антон підвівся так швидко, що майже перекинув пляшку з водою.

— Наталіє! — гукнув він, намагаючись звучати спокійно.

Вона зупинилася, обернулася і впізнала його. Легка, трохи втомлена, але привітна посмішка з’явилася на обличчі.

— Привіт. Ви вже тут?

— Так. Бабуся сьогодні зранку була на процедурах, а ми вирішили одразу на пляж. А ти… купатися?

Наталія кивнула, дивлячись на воду.

— У мене ще є трохи часу. Потім знову робота.

Антон переминався з ноги на ногу, явно шукаючи, що сказати далі.

— То… може, поки час є, складемо компанію? Вода нормальна. Не холодна.

Наталія секунду вагалася, потім знизала плечима і посміхнулася ширше:

— Добре. Тільки швидко. Бо якщо запізнюся — мене вже ніякі грязьові ванни не врятують.

Вони разом пішли до води. Ліда з Макаром непомітно переглянулися. Ніна лише тихо хмикнула, а Уляна злегка підняла брови, дивлячись на сина, який раптом став дуже уважним до всього, що відбувається.

А Антон уже стояв по коліна в морі поруч із Наталією і намагався виглядати так, ніби розмовляти з дівчатами для нього — справа звична.

Хоча всім було видно: зовсім не звична.

* * * * *

Після шістнадцятої години на пляж нарешті вийшла й баба Юля. Вона йшла повільно, у легкій панамі й із пляжною сумкою через плече. Сонце вже не пекло так сильно, а вітер із моря став свіжішим.

Ліда й Макар сиділи поруч на одному великому рушнику, трохи осторонь від інших. Вони тихо розмовляли, іноді сміючись із чогось свого.

Уляна з Сергієм сіли трохи далі, на два шезлонги під самим краєм навісу. Уляна дістала з сумки пляшку води, налила собі в стакан і тихо почала:

— Ти бачив його сьогодні вранці? Встав сам, без будильника, ще й рушник склав. У місті такого не було місяцями.

Сергій дивився на хвилі, повільно киваючи.

— Бачив.

Уляна зітхнула, але без важкості — скоріше з полегшенням.

— Добре, що Тимофій із Ніною запропонували. Я б сама ніколи не наважилася його кудись витягнути. А тут — і море, і повітря, і хоч якісь живі люди навколо. Дивись, навіть із Лідою розмовляє нормально, не односкладно.

Сергій хмикнув і кинув маленький камінчик у воду.