Частина 53

Сонячний весняний день ідеально підійшов для прогулянки. Парк атракціонів був наповнений сміхом, музикою та запахом солодкої вати. Ліда в яскравій куртці й Макар у своєму улюбленому светрі повільно йшли центральною алеєю, смакуючи морозиво.

— Знаєш, — сказала Ліда, облизуючи вафельний стаканчик, — після Києва все здається трохи іншим. Ніби ми стали трохи дорослішими.

Макар кивнув:

— Так. І ще… приємно, що ти була поруч. Без тебе я б так не розслабився на захисті.

Ліда лукаво посміхнулася, але не встигла відповісти, бо раптом почула знайомий дзвінкий голос.

— Лідка!!! Макар!!!

До них бігла Аліса з довгою косою, яка розвівалася на вітрі. Поруч спокійно крокував Степан, тримаючи в руках два великі стаканчики з лимонадом.

— Ого, ви теж тут! — зраділа Ліда. Вони обнялися з Алісою, як давні подруги.

— Ми вирішили відсвяткувати, що Степан допоміг мені з проєктом з біології, — весело пояснила Аліса. — А ви як? З олімпіади повернулися героями, так?

Макар скромно посміхнувся, а Ліда гордо підняла підборіддя:

— Сьоме місце! Макар теж дуже добре виступив. Ми тепер майже місцеві знаменитості у своїх школах.

Степан потиснув Макару руку й кивнув з повагою:

— Вітаю. Хімія — це серйозно. Я більше з фізики, але поважаю.

Вони вчетверо вирішили пройтись разом. Аліса відразу взяла Ліду під руку й почала розпитувати про Київ, про Антона, про квартиру й про те, як Макар поводився.

— А ви зі Степаном як? — тихенько спитала Ліда, коли хлопці трохи відстали.

Аліса усміхнулася, глянувши на Степана:

— Все добре. Він такий… стабільний. Як ти колись сказала — інертний газ. З ним спокійно й надійно. Не треба постійно гадати, що він думає. Просто йдеш поруч — і добре.

Ліда кивнула, спостерігаючи, як Степан щось тихо розповідає Макару, а той уважно слухає.

— Рада за вас. Ви дійсно гарна пара.

Пізніше всі четверо каталися на оглядовому колесі. Ліда й Макар сиділи в одній кабінці, Аліса зі Степаном — в іншій. Коли кабінка піднялася високо, Ліда тихо сказала:

— Дякую, що пішов зі мною. Мені… приємно проводити з тобою час.

Макар почервонів, але подивився їй прямо в очі:

— Мені теж. Дуже.

З колеса відкривався чудовий краєвид на осіннє місто. А внизу, на землі, Аліса зі Степаном уже купували цукрову вату й махали їм руками.

— Знаєш, — сказала Аліса, коли всі знову зібралися разом, — добре, що ми зустрілися сьогодні. Четверо — це вже ціла маленька команда.

— Команда «Стабільні сполуки», — пожартувала Ліда.

Всі засміялися. Степан тільки хитнув головою, усміхаючись, а Макар тихо, але щиро додав:

— Мені подобається ця команда.

Вони провели в парку ще кілька годин: каталися на атракціонах, сміялися, обмінювалися історіями. І навіть Денис, якого вони випадково зустріли здалеку, цього разу тільки кивнув і пройшов мимо, не ставши влаштовувати ніяких сцен.

Після прогулянки алеєю Аліса раптом зупинилася біля яскраво освітленого павільйону з аерохокеєм.

— Ого! А зіграймо? Давно не грала! — запропонувала вона, очі її загорілися.

— Підтримаю, — одразу відгукнувся Степан.

Макар глянув на Ліду. Та усміхнулася й кивнула.

— Добре, — сказав Макар. — Тоді граємо два на два. Ми з Лідою проти вас.

Вони взяли чотири малети (дві червоні, дві сині) і кинули монетку за колір. Макару з Лідою дісталися червоні. Шайба лягла на гладкий, підсвічений стіл.

— Перший удар — тобі, Степане, — чемно сказав Макар. — Як гість.

Степан кивнув, злегка розмахнувся й сильно вдарив. Шайба з гудінням полетіла до воріт Ліди й Макара. Ліда встигла відбити, але не дуже точно.

— Ліда, ти стеж за нашими воротами, — спокійно, але впевнено сказав Макар. — А я буду перехоплювати шайбу далі від воріт і віддавати тобі. Так зручніше.

— Добре! — кивнула вона, міцніше стиснувши малет.

Гра почалася. Макар одразу показав, що в аерохокеї він почувається досить упевнено. Він швидко переміщався вздовж свого боку столу, точно перехоплював шайбу, робив короткі, сильні передачі Ліді й іноді сам завдавати удару по воротах суперників.

— Макар, зліва! — кричала Ліда.

— Тримай центр! — відповідав він.

Аліса була швидкою й азартною, постійно атакувала, а Степан грав спокійно й надійно, намагаючись перекривати більшу частину воріт. Але Макар і Ліда швидко знайшли спільну мову. Коли Ліда добре відбивала, Макар одразу підхоплював шайбу й організовував контратаку.

Через п’ять хвилин інтенсивної гри Макар сильним ударом загнав шайбу в кут воріт суперників.

— 9:4! — вигукнув він, підіймаючи малет угору.

Ліда радісно підскочила й дала «п’ять» Макару.