Частина 52

У п’ятницю ввечері, на вокзалі зупинився київський потяг. Антон вийшов з вагона з невеликим рюкзаком за плечима й букетом білих хризантем у руках — улюблених квітів мами. Повітря вже пахло домом.

Біля виходу з вокзалу його чекали батьки й Ліда. Мама першою кинулася обіймати сина.

— Антоне! Нарешті! — вона притиснула його до себе так міцно, ніби він приїхав з іншого континенту. — Як же ми за тобою скучили…

— Привіт, мамо, — усміхнувся Антон, цілуючи її в маківку. Потім обійняв батька, потиснувши йому руку по-чоловічому.

— Тату, чудовий вигляд!

— Ти теж, синку. Вже зовсім дорослий став, — батько ляснув його по плечу.

Ліда стояла поруч і широко посміхалася. Антон підійшов до неї, потріпав сестру по волоссю й простягнув маленький пакуночок.

— Привіт, хімічна королева! Це тобі. Новий блокнот для лабораторних записів і класні гелеві ручки. Щоб формули красиво писалися.

— Дякую, братику! — Ліда радісно обійняла його. — Ти вчасно приїхав. У мене завтра контрольна з органічної, а з тобою завжди легше готується.

Вдома, у квартирі батьків, на столі вже парував борщ і стояла мамина фірмова картопля з грибами. За вечерею Антон розповідав про навчання, про Київ, про те, як допомагає викладачам з архівними матеріалами.

Коли з’їли десерт, він серйозно подивився на Ліду.

— До речі, я вже почав домовлятися щодо житла на олімпіаду. Знайшов через знайомих гарну двокімнатну квартиру недалеко від місця проведення. Господарі — нормальні люди, колишні викладачі. Ціна дуже приємна для Києва. Я вже скинув їм копії ваших документів, вони сказали, що все нормально. Будете жити вдвох з Макаром у затишних умовах, а не в гуртожитку з купою народу.

— Справді? — Ліда аж підскочила. — Антоне, ти найкращий брат у світі!

— Та ну, це дрібниці, — усміхнувся він. — Головне, щоб ви нормально виспалися перед змаганнями та показали найкращий результат. Я в тебе вірю.

Батько кивнув схвально:

— Молодець, синку. Дбаєш про сестру.

Ліда трохи почервоніла, але радісно кивнула.

Вечір пройшов у теплих розмовах. Антон дивився на сестру, яка вже виросла й серйозно займалася хімією, на батьків, які тихо раділи, що діти тримаються разом, і відчував приємне, спокійне тепло в грудях.

Наступного ранку він планував сходити до баби Юлі — допомогти їй по господарству, посидіти на кухні з чаєм і вислухати всі її історії. А ще — трохи розпитати про Ліду й Макара. Бо як середній брат, він мав тримати руку на пульсі.

На пероні вокзалу було шумно й зворушливо. Батьки Ліди й батьки Макара стояли разом, проводжаючи дітей. Мама Ліди в черговий раз поправила доньці шарф, а тато Макара міцно потиснув синові плече.

— Телефонуйте відразу, як приїдете, — суворо-настійно сказала мама Ліди.

— І не забувайте їсти нормально, а не самі булочки, — додала мама Макара. — Ми все зрозуміли, — посміхнулася Ліда, обіймаючи по черзі всіх батьків.

Макар стояв трохи ніяковіючи, тримаючи велику сумку з речами та лабораторним зошитом. Він кивнув батькам:

— Дякуємо. Ми будемо обережні.

Коли поїзд рушив, Ліда махала у вікно, аж доки перон не зник з виду. Макар сидів навпроти й тихо усміхався.

У Києві на вокзалі їх уже чекали. Антон вийшов з вагона, і його зустрів його старший брат Влад, високий, широкоплечий хлопець з короткою стрижкою й спокійною, впевненою посмішкою. За Антоном вийшла Ліда.

— Ось і наша олімпійська команда! — радісно вигукнув Влад, обіймаючи сестру. — Як доїхали?

— Нормально! — Ліда міцно обійняла брата,— Привіт, Владе! Давно не бачилися.

— Привіт, мала. Макаре, радий знайомству, — Влад потиснув хлопцеві руку. — Бабуся багато про тебе розповідала. Каже, ти в лабораторії молодець.

Макар трохи почервонів, але міцно відповів на рукостискання.

Вони вже вийшли з вокзалу й прямували до машини Влада, коли в того задзвонив телефон. На екрані світилося «Вероніка».

— Алло, сонце, — м’яко відповів Влад. — Так… Приїхали щойно. Так, зараз веземо їх на квартиру… Що? Ти вже їдеш? — він усміхнувся. — Добре, буду радий. До зустрічі.

Влад поклав трубку й пояснив:

— Вероніка сказала, що вже виїхала. Хоче допомогти Ліді та Макару облаштуватися. Купила вам фруктів, чаю й усяких дрібниць для побуту.

Ліда хитро примружилася:

— Ого, Владе, твоя дівчина — просто золото. А ти казав, що в тебе «серйозні стосунки». Тепер бачу, наскільки серйозні — вже й про наші булочки піклується.

Влад засміявся:

— Вона така. Дуже турботлива.

За годину вони вже були на квартирі — затишній, світлій двокімнатній у спальному районі. Ліда з Макаром розкладали речі, коли у двері подзвонили.

— Це вона, — сказав Влад і пішов відчиняти.