Частина 51

Наступного вечора Леся повернулася до готелю трохи раніше і побачила Регіну на балконі. Подруга стояла, спершись на поруччя, і щасливо посміхалася, дивлячись кудись удалину.  

Леся підійшла ближче і лукаво примружилася:

— Ого, яка в когось сяйниста усмішка. Ну розповідай, як прогулянка з Вісвальдом?

Регіна повернулася, усмішка її стала ще ширшою. 

— Було… дуже добре, — м’яко сказала вона. — Ми гуляли майже дві години. Спочатку по старому місту, потім зайшли в маленьке кафе. Він сам запропонував.

Регіна зробила паузу, ніби пригадуючи кожну деталь.

— Він розповів про себе. Виявляється, він німець, але коріння трохи складніше. Його батьки довгий час жили в Ризі, там познайомилися. А потім переїхали в Німеччину. Тому він тут народився і виріс, але вдома в дитинстві часто говорили латвійською. І багато знайомих із Латвії та Польщі.Тому він так добре розуміє  ментальність.

Леся усміхнулася, спостерігаючи за подругою.

— І як він тобі?

— Дуже сподобався, — чесно зізналася Регіна. — Він такий спокійний, уважний. Розпитував про Україну, про нашу роботу, про мене. Не просто для галочки, а справді цікаво. Я навіть розслабилася і багато говорила.

Вона тихенько засміялася і додала:

— Я, мабуть, виглядала як закохана школярка.

Леся підійшла ближче та обійняла подругу за плечі.

— Я рада за тебе. Дуже. Ти заслуговуєш на таке світло в очах.

Потім вона лукаво примружилася:

— Знаєш… я вже подумала, що ти, можливо, з цього відрядження й не повернешся. Залишишся тут, у Вестфалії, з симпатичним інженером Вісвальдом.

Регіна розсміялася, але в очах промайнув легкий сумнів.

— Та ну тебе… Рано ще про таке думати. Але… якщо чесно, мені тут подобається. І робота, і атмосфера, і він…

Леся стиснула її плече сильніше:

— Я тебе зрозумію. Головне, щоб ти була щаслива. А наукова співпраця з «Новою Формулою» через це точно не припиниться. Навпаки — тільки посилиться. Ти будеш нашим «мостом» між Україною і Німеччиною. Так що навіть якщо залишишся — будеш продовжувати працювати з нами, тільки в іншому форматі.

Регіна подивилася на подругу з вдячністю.

— Дякую, Лесю. Ти завжди знаєш, що сказати. Мені зараз так спокійно через це…

Вона  обійняла Лесю у відповідь.

— Поки що я нікуди не тікаю. Але… побачимо, як далі піде. Вісвальд сказав, що хоче показати мені ще одне місце у вихідні.

— От і чудово, — усміхнулася Леся. — Насолоджуйся моментом. А я завжди буду на зв’язку.

Дві подруги ще довго стояли на балконі, розмовляючи про Вісвальда, про роботу і про те, як іноді життя несподівано дарує приємні сюрпризи.

Регіна задумливо дивилась на вогники міста і тихо сказала:

— Знаєш, Лесю… Я згадала, як ви з Андрієм одружувалися. Я ж тоді була на вашому весіллі. Ти виглядала такою щасливою… А я ще подумала: «Оце справжнє». Тепер дивлюся на себе і розумію, що в мене все відбувається набагато швидше і… страшніше якось.

Леся м’яко усміхнулася та обперлася ліктями об поруччя поруч з подругою.

— Було важко? О так, на початку ми з Андрієм довго притиралися. У нас не було такої швидкої, яскравої реакції, як у тебе зараз з Вісвальдом. У нас усе починалося як повільна, але глибока абсорбція.

Регіна зацікавлено підняла брову, а Леся продовжила, жартуючи:

— Уявляєш? І треба було багато часу, щоб молекули одного проникли вглиб об’єму іншої. Ніяких миттєвих екзотермічних ефектів і спалахів. Усе дуже поступово. Ми буквально проростали одне в одного роками. Крізь побут, як крізь в’язке середовище, крізь перші кризи, недоспані ночі, ремонт, підробітки… А потім народилася Соня — і це був наш каталізатор вищого рівня.

Леся тихенько засміялася, згадуючи:

— Були моменти, коли я думала: «Все, рівновага зрушилася, зараз випаде осад». А Андрій, як справжній стабілізатор, завжди знаходив спосіб повернути систему в рівновагу. І от тепер ми — майже ідеальний моноліт. Кордонів між «я» і «він» уже майже не існує. Це не просто шлюб, це стійке хімічне з’єднання з дуже високою енергією активації. Його вже так просто не розірвеш.

Регіна усміхнулася:

— Тобто в тебе була повільна, але надійна полімеризація, а в мене… що? Швидкісна іонна реакція?

— Саме так, — засміялася Леся. — У тебе зараз класичний випадок «бурхливого екзотермічного процесу з виділенням тепла». І це нормально. Головне — щоб твоя реакція теж перейшла в стійке з’єднання, а не залишилася просто яскравим спалахом.

Вона серйозніше подивилася на подругу:

— Регіно, не бійся цього почуття. Якщо Вісвальд справді тобі подобається — пробуй. У мене з Андрієм все було повільно, але глибоко. У тебе може бути інакше — яскраво і швидко. Головне, щоб в кінці вийшла міцна структура. А якщо треба буде — я завжди буду твоїм «лабораторним журналом»: вислухаю, підкажу, підтримаю.