Частина 49

Наступного дня Леся завітала до «Нової Формули», щоб обговорити поточні тести. Після наради Олег Станіславович затримав її в кабінеті.

— Леся, я чув про пропозицію з Німеччини, — сказав він, відкидаючись у кріслі. — Якщо німці запросять тебе до себе для очної зустрічі чи роботи — компанія готова повністю оплатити поїздку. Квитки, готель, добові. Це важливо для нашого іміджу і для подальшої співпраці.

Леся злегка здивувалася, але швидко кивнула:

— Дякую, Олегу Станіславовичу. Це дуже щедро. І… я хотіла попросити, щоб зі мною поїхала Регіна. Вона чудово знає практичну сторону процесу, особливо роботу з обладнанням. Її досвід буде дуже корисним.

Олег на мить замислився, а потім усміхнувся:

— Добре. Якщо Регіна не проти — беріть її. Двоє фахівців — це вже солідна делегація.

Ввечері, коли Леся виходила з корпусу, біля входу її чекала Регіна. 

— Ну що, міжнародна зірка? — усміхнулася вона, простягаючи Лесі каву. — Чула від Олега, що ти мене з собою тягнеш до німців.

— Так. Я сказала, що без тебе не поїду. Ти краще за мене знаєш, як усе працює на практиці. Нам разом буде легше.

Регіна  тихо сказала:

— Дякую тобі, Лесю. Справді. Після тієї історії з пожежею… я думала, що мене або звільнять, або довго будуть косо дивитися. А ти мене відстояла. І тепер ще й береш із собою в Німеччину. Я цього не забуду.

Леся легенько штовхнула її плечем:

— Та годі вже. Ми ж команда. Ти мене теж не раз виручала. Разом працювали — разом і поїдемо.

Регіна усміхнулася, але в очах було видно щиру вдячність.

— Все одно дякую. Ти не просто хороша науковиця. Ти хороша людина. Я рада, що ми разом працюємо.

Вони постояли ще трохи. Потім Регіна обійняла Лесю на прощання.

— Пиши, як тільки будуть точні дати. Я вже почну підтягувати німецьку, щоб не ганьбити нашу лабораторію, — пожартувала вона.

— Домовилися, — засміялася Леся.

Вона проводжала поглядом Регіну, яка пішла до машини, і відчула приємне тепло в грудях. Незважаючи на всі складнощі минулих тижнів, життя продовжувало дарувати нові можливості — і надійних людей поруч.

Леся глибоко вдихнула свіже повітря і попрямувала додому, де її чекали Андрій і Соня.

* * * * *

Через кілька днів після розмови з німцями в кабінет до Лесі зайшов Олег Станіславович разом з незнайомим чоловіком — солідним, впевненим, років п’ятдесяти.

— Леся, знайомтеся, — усміхнувся Олег. — Це пан Віталій Олександрович, власник мережі ресторанів «FreshBake», нашого ключового партнера.

Бізнесмен широко усміхнувся і потиснув Лесі руку.

— Дуже приємно. Саме завдяки вашій команді ми зараз можемо пропонувати клієнтам заморожену випічку преміум-класу, яка після розморожування майже не відрізняється від свіжоспеченої. Тому я хочу запросити всіх працівників «Нової Формули», хто був причетний до проєкту, у наш найкращий ресторан. Коштом закладу. Буде дегустація всіх позицій, які ми зробили завдяки вашим розробкам.

Він подивився на Лесю з особливою повагою:

— І головна за столом, звичайно, ви, Леся. Це ваш вечір.

Леся трохи зніяковіла, але щиро усміхнулася:

— Дякую. Це дуже приємно. Але в мене є прохання.

— Слухаю вас.

— Будь ласка, надішліть запрошення також Ліді та Макару — це наші молоді помічники, семикласники. Вони активно допомагали в лабораторії, брали участь у тестах, фіксували результати. З них виросте гідна зміна. Таку талановиту молодь треба підтримувати вже зараз.

Віталій Олександрович на мить здивувався, але потім схвально кивнув:

— Цікавий підхід. Згоден. Молодь, яка вже в сьомому класі працює в лабораторії — це майбутнє. Обов’язково надішлемо їм персональні запрошення. Нехай приходять з батьками.

Олег Станіславович посміхнувся, дивлячись на Лесю:

— Бачиш, як ти вже впливаєш на політику компанії.

Коли бізнесмен вийшов, Леся тихо сказала Олегу:

— Дуже правильно, що ми їх запрошуємо. Діти бачитимуть, що їхня робота має реальний результат. Це найкраща мотивація.

— Ти права, — кивнув Олег. — До речі, Регіна теж дуже рада, що поїде з тобою до Німеччини. Каже, що тепер точно не підведе.

Леся усміхнулася, дивлячись у вікно лабораторії.

— Знаєте, ще пів року тому я навіть не могла уявити, що все так складеться. А тепер — і міжнародна співпраця, і ресторан на честь наших розробок, і діти, які ростуть разом з нами…

Олег Станіславович поклав руку їй на плече.

— Ти це заслужила. Відпочивай сьогодні, а завтра продовжимо. І готуйся — на дегустації тебе точно будуть хвалити.

Леся кивнула і вийшла з кабінету з легким, радісним серцем. Попереду чекала приємна вечеря в ресторані, а головне — можливість показати Ліді та Макару, що їхня допомога в лабораторії — це не просто дитяча гра, а справжній внесок у велику справу.