Частина 48

Наступного дня після обіду в лабораторію зайшли Макар і Ліда. Вони були у теплих светрах і з рюкзаками — щойно закінчилися уроки. Обличчя в обох сяяли.

— Леся! — майже хором вигукнули вони, побачивши її біля центрального столу.

Леся відвернулася від приладів і усміхнулася.

— О, моя улюблена олімпійська команда! Чого це ви такі радісні?

Ліда підійшла першою і простягнула маленьку шоколадку у вигляді періодичної таблиці.

— Ми вас поздоровляємо! — сказала вона, сяючи. — Ми вчора ввечері з Макаром спеціально заходили в Scopus і вивчали ваш профіль.

Макар кивнув, трохи ніяковіючи, але явно гордий:

— Так! Ми ввели ваше прізвище і все знайшли. У вас уже 14 цитувань! І h-index піднявся. Ми навіть скриншот зробили i в чаті собі зберегли.

Ліда нетерпляче продовжила:

— Там написано, що стаття в журналі з високим імпакт-фактором. Ми прочитали анотацію. Ви там так класно описали, як гуарова камедь і ферменти працюють разом при заморожуванні! Ми з Макаром навіть спробували пояснити одне одному, як це працює на молекулярному рівні.

— І майже не посварилися, — додав Макар з усмішкою. — Тільки один раз.

Леся розсміялася, щиро зворушена.

— Ви серйозно заходили в Scopus? Самі? Оце так дослідники ростуть…Хакери! Дякую вам, рідні. Мені дуже приємно, що ви цим цікавитеся.

Баба Юля, яка саме зайшла в лабораторію з чашкою чаю, зупинилася поруч і задоволено спостерігала за сценою.

— А я вам що казала? — втрутилася вона. — Наші молоді вже на такому рівні, що наукові профілі моніторять. Скоро й самі статті писатимуть.

Ліда підійшла ближче до Лесі.

— Леся, а можна ми вас запитаємо? Коли ми будемо в старших класах… як правильно обирати тему для першої серйозної статті? Ви ж уже пройшли цей шлях.

Леся поклала руку Ліді на плече, а другою поманила Макара ближче.

— По-перше, обирайте те, що вам справді цікаво. Не те, що «модне», а те, від чого ви самі не можете відірватися. По-друге, не бійтеся помилок — це частина реакції. А по-третє… — вона усміхнулася і глянула на бабу Юлю, — завжди шукайте хорошого наставника. Мені дуже пощастило з нeю.

Баба Юля фиркнула, але очі її сміялися.

Макар серйозно кивнув:

— Ми запам’ятаємо. І… ще раз вітаємо вас. Ви для нас приклад. Ми теж хочемо колись, щоб про наші роботи в Scopus писали.

Леся відчула, як тепло розливається в грудях. Вона обійняла обох дітей.

— Дякую, мої хороші. Ви мене сьогодні дуже сильно порадували. А тепер давайте я вам покажу свіжі результати наших тестів. Може, щось підкажете?

— Так! — хором відповіли Ліда і Макар.

Поки вони втрьох схилилися над таблицями, баба Юля тихо стояла осторонь і посміхалася. Лабораторія жила своїм звичним ритмом: гув кондиціонер, пахло хімією і свіжим хлібом, а молоде покоління вже готувалося продовжувати велику наукову реакцію.

Майбутнє пахло надією і новими відкриттями.

Після обіду Володимир Іванович і Григорій Дмитрович розмовляли в кабінеті. До них приєдналася Юлія Миколаївна.

— О, повний склад керівництва, — усміхнулася вона. — Про що наукова рада?

— Та хвалю Володю. Добре працюєш з молоддю. Леся — це просто знахідка. Стаття в Scopus, цитування ростуть, клієнти дзвонять. Молодець, що дав їй простір і підтримку.

Володимир Іванович скромно знизав плечима, але було видно, що йому приємно.

— Вона сама молодець. Голова світла і руки золоті.

Григорій Дмитрович хитро усміхнувся:

— А ще є перевірений «метод Крилова» для швидкого підняття індексу цитування.

Баба Юля підняла брову:

— Це ще що за метод? Вперше чую.

Григорій Дмитрович театрально відкашлявся і проголосив:

— «Зозуля хвалить Півняка за те, що хвалить він Зозулю».

На секунду запанувала тиша, а потім усі троє одночасно розсміялися.

— Класика! — крізь сміх сказала Юлія. — Тобто взаємне підспівування?

— Саме так, — підтвердив Григорій Дмитрович, витираючи сльозу від сміху. — Але в нашому випадку, я думаю, навіть «метод Крилова» не завадить. Робота в Лесі справді серйозна. Це не пусті цитати — це реальні результати. Формула, яка дійсно працює. Клієнти вже тестують на своїх лініях і залишаються задоволені.

Він серйозніше додав:

— Мені, як практикові, головне — впровадження. А в неї результати просто дивовижні. Стабільність після п’яти-шести циклів заморожування — це те, за що харчовики готові платити серйозні гроші.

Володимир Іванович кивнув:

— Погоджуюсь. Головне — щоб наука працювала на практиці.

Баба Юля загасила сигарету і тепло усміхнулася: