Частина 47

Через кілька днів після того, як ситуація в «Новій Формулі» почала стабілізуватися, Ліда і Макар знову опинилися в інститутській лабораторії. Вони допомагали розкладати нові зразки для чергового циклу тестування. Баба Юля була поруч, але відійшла до сусіднього кабінету.

Ліда озирнулася, переконалася, що ніхто не слухає, і тихо штовхнула Макара ліктем.

— Слухай, Макар, — прошепотіла вона, — слідчі нам не все розповідають. Це таємниця слідства. Мені бабуся сказала, що вони багато чого приховують, щоб не сполохати когось.

Макар підняв брови й теж перейшов на шепіт:

— Серйозно? А що саме?

Ліда нахилилася ближче:

— Багато деталей. Але головне — я чула розмову батьків. Мережа ресторанів і супермаркетів, якій хотіли нашкодити ті нечисті підприємці, запропонувала моєму татові долю в бізнесі. Не просто контракт, а реальну частку. Тато каже, що це сильно зміцнить наші позиції. Він уже їздив на зустріч з їхнім керівництвом.

Макар присвиснув тихо:

— Ого… Тобто твоя сім’я тепер ще більше в цій темі?

— Виходить, що так, — Ліда гордо підняла підборіддя. — Тато каже, що якщо формула Лесі вийде, то ми будемо одними з перших, хто її використовуватиме. А ті, хто влаштував пожежу, тепер матимуть великі проблеми. Слідчі вже вийшли на їхні компанії.

Вона поправила свій маленький білий халат і додала серйозно, як справжня майбутня дослідниця:

— Але це все між нами. Таємниця. Як у справжньому детективі.

Макар кивнув, очі його блищали від хвилювання:

— Зрозуміло. Я нікому. Але круто, що твоя сім’я тепер у великому бізнесі. А ми з тобою — майже в центрі всього цього.

З сусіднього кабінету повернулася баба Юля. Побачивши, як діти перешіптуються, вона лукаво усміхнулася:

— Ну що, молоді детективи? Знову таємниці розслідуєте?

Ліда і Макар одночасно захитали головами, але на їхніх обличчях грали усмішки.

Леся зайшла до інституту зранку з особливою легкістю. Після вчорашньої прогулянки Ліди й Макара та затишного вечора вдома настрій був піднесеним. Вона ще не встигла зняти пальто, коли з кабінету вийшов Володимир Іванович.

— Леся, якраз ти. Заходь на хвилинку, — сказав він з незвичною для нього широкою усмішкою.

Леся пройшла за ним. У кабінет тихо працював кондиціонер, а на столі лежав видрук.

— Сідай, — Володимир Іванович підсунув їй аркуш. — Вчора ввечері прийшло оновлення зі Scopusа. Твоя стаття про стабільність емульсій у заморожених продуктах при багатоцикловому заморожуванні-розморожуванні офіційно проіндексована. І не просто так — уже має 14 цитувань за перший місяць. Це дуже хороший показник для нашої галузі, особливо для молодого науковця.

Леся взяла аркуш у руки. Очі її заблищали.

— Справді? Чотирнадцять?.. — прошепотіла вона, перечитуючи цифри. — Я думала, буде пізніше… Це ж…

— Це серйозне визнання, — кивнув Володимир Іванович. — Редакція журналу теж відзначила високу практичну цінність. Клієнти вже телефонували — питають, коли буде повна версія формули. Ти молодець, Лесю. Реально молодець.

Леся встала, не в змозі всидіти на місці.

— Дякую, Володимире Івановичу! Я… я навіть не знаю, що сказати. Це стільки ночей, стільки розрахунків…

— Ти заслужила. Іди, поділися новиною. Я знаю, кому ти першою захочеш розповісти, — він лукаво посміхнувся.

Леся майже вибігла з кабінету. Вона швидко пройшла коридором і зайшла до невеликої кімнати, де баба Юля зазвичай пила каву перед початком робочого дня.

— Юліє Миколаївно! — вигукнула вона з порогу, не стримуючи усмішки.

Баба Юля підняла очі від журналу.

— Ого, яка бурхлива реакція зранку, — усміхнулася вона. — Що сталося, дитино? Ти сяєш, як добре очищений продукт.

Леся підійшла ближче і майже вихопила слова:

— Scopus оцінив мою статтю! Чотирнадцять цитувань за перший місяць! Володимир Іванович щойно сказав. Це… це серйозно. Для нас це великий плюс.

Баба Юля на мить завмерла, а потім її обличчя розпливлося в щирий, теплій усмішці. Вона підвелася і міцно обійняла Лесю.

— Оце я розумію новина! — сказала вона, не випускаючи її з обіймів. — Я знала, що твоя робота варта. Ти не просто писала — ти вклала туди душу і справжній професійний підхід. Чотирнадцять цитувань… Це тобі не жарт.

Леся відсторонилася, очі її блищали від щастя.

— Я так хвилювалася, чи помітять… А виявляється, уже використовують у роботі інші науковці. Юліє Миколаївно, якби не ви… Ви ж стільки разів перевіряли мої розрахунки, підказували, як краще сформулювати висновки.

Баба Юля махнула рукою, але було видно, що їй приємно.

— Я лише трохи підштовхнула реакцію в правильному напрямку, — усміхнулася вона. — А основну роботу зробила ти. І не забувай: це тільки початок. Тепер на тебе будуть посилатися, тебе будуть запрошувати на конференції. Головне — не зупиняйся.