Частина 44

Андрій чекав у коридорі. Побачивши Лесю, він підійшов і тихо спитав:

— Як ти?

— Тримаюся, — відповіла вона, стискаючи його руку. — Мені треба ще трохи тут побути. Слідчий попросив допомогти експертам.

— Я чекатиму, скільки треба, — твердо сказав Андрій. — Кава ще тепла.

Леся легенько усміхнулася крізь втому і пішла разом зі слідчим до місця події. Кондиціонер продовжував гудіти, витягуючи їдкий запах, а лабораторія, яка ще кілька годин тому була місцем злагодженої роботи, тепер стала місцем злочину.

Але Леся знала: вони не зупиняться. Формула буде доведена до кінця.

Леся швидко перевдяглася в запасний чистий лабораторний костюм, який їй принесла Катя. Поверх халата вона натягнула захисний комбінезон експертів, наділа хімічні рукавички до ліктя і захисні окуляри. Андрій спостерігав за нею з коридору, тримаючи в руках каву.

Вона підійшла до столу, де працювали двоє експертів-криміналістів.

— Добрий день. Я науковий координатор проєкту. Можу допомогти з ідентифікацією речовин?

Старший експерт, чоловік із сивими скронями, кивнув:

— Добре, що ви прийшли. Ми вже взяли проби повітря і поверхневі змиви. Скажіть, що мало бути в цих пробірках за вашим протоколом?

Леся підійшла ближче, уважно розглядаючи обгорілі залишки.

— У цій серії — нейтральна емульсія на основі гуарової камеді та ферментів. pH повинен бути в межах 5,8–6,2. Нічого окислювального чи леткого. А тут… — вона вказала на обвуглений слід на столі, — реакція була занадто екзотермічною. Схоже на сильний окиснювач.

Експерти переглянулися.

— Ми теж так думаємо, — підтвердив експерт. — Температура спалаху була високою. Залишки показують наявність пероксидних сполук. Але точно скажемо після лабораторного аналізу.

Леся нахмурилася. Вона повернулася до дверей і гукнула Олега Станіславовича, який стояв неподалік:

— Олегу Станіславовичу, будь ласка, принесіть набір індикаторів pH і пероксидний тест. Вони в шафі №3, верхня полиця.

Олег кивнув і швидко пішов. За кілька хвилин він повернувся з невеликим пластиковим кейсом. Леся взяла індикаторні смужки, акуратно нанесла на них залишки з обгорілої пробірки й опустила в підготовлений розчин.

Усі мовчки спостерігали.

Через десять секунд смужки різко змінили колір — з жовтого на насичений синьо-фіолетовий.

— Так і є, — тихо, але впевнено сказала Леся. — Тут додали сильний пероксидний окиснювач, швидше за все — концентрований розчин перекису  з каталізатором. У нормальних умовах такого бути не могло. Це навмисне. Хтось підмінив уміст пробірки.

Експерти зафіксували зміну кольору на фото і в протоколі.

— Це вже не недбалість. Підтверджує вашу версію про диверсію. Ми заберемо всі уламки пробірок і рештки речовини. До вечора закінчимо первинний збір, завтра вранці буде друга зміна експертів з портативним спектрометром.

Леся зняла рукавички, важко зітхнула й відійшла на крок. Запах гару і хімікатів навіть крізь витяжку здавався важким.

Олег Станіславович стояв поруч, обличчя його було блідим.

— Тобто хтось спеціально хотів зупинити роботу?

— Саме так, — відповіла Леся. — І майже вдалося. Але ми відновимо протокол. У мене є резервні зразки в інституті.

Слідчий вирішив провести розширені допити. Леся залишилася в кабінеті як науковий консультант. Атмосфера була напруженою: кондиціонер монотонно гудів, лампи ледь помітно мерехтіли, а кожен працівник заходив зі відчутним хвилюванням і напругою в очах.

Катя

— Катю, почнемо з вас, — спокійно, але твердо сказав слідчий. — Розкажіть якомога детальніше, що ви робили з моменту приходу в лабораторію сьогодні вранці.

— Я прийшла о восьмій десять. Двері були ще зачинені, я відчинила своїм ключем. Привіталася з Тетяною — вона вже була всередині. Почала розкладати свій зошит, пробірки та реактиви на своєму столі. Потім зайшов Ігор...

— Хто першим підходив до штатива з пробірками №7–9? — відразу уточнила Леся, нахилившись над блокнотом.

— Здається, Регіна... ні, я сама трохи переставляла штатив, бо мені заважав. А може, Гліб уже крутився поруч? Я чесно не пам’ятаю точно, все було як завжди.

Слідчий нахилився вперед:

— Ви сказали «здається». Тобто ви не впевнені в хронології?

— Не впевнена… Усе змішалося. Потім Регіна голосно сказала «стоп», а Гліб уже схопив пробірку №9.

— Ви чули, як саме Регіна сказала «стоп»? Голосно? Чітко? З якого місця вона кричала? — наполягав Кравченко.

— Дуже голосно, майже зірвала голос. Вона стояла біля витяжки. Я крикнула «не треба!», але запізнилася на секунду-дві.

— А вчора ввечері? Хто, на вашу думку, залишався в лабораторії останнім? Хто міг мати доступ до шаф і холодильників? — запитала Леся.

Катя розвела руками: