Частина 43

Володимир Іванович сидів у своєму кабінеті, переглядаючи стрічку новин на телефоні під час короткої перерви. Кондиціонер тихо гудів. Раптом його погляд зачепився за заголовок місцевого новинного порталу: «Пожежа в приватній лабораторії «Нова Формула». Постраждалий лаборант у лікарні».

Він швидко прочитав коротку замітку, нахмурився і відразу набрав номер Лесі.

— Лесю, доброго дня. Це Володимир Іванович. Я отримав неприємні новини. Зайди до мене, будь ласка, зараз.

За хвилину Леся зайшла до кабінету. Володимир Іванович сидів за столом. Обличчя його було серйозним.

— Сідай, — сказав він, кивнувши на крісло. — Сьогодні вранці в «Новій Формулі» сталася пожежа. Один лаборант, Гліб, у лікарні з опіками. Інші співробітники залишилися на місці, працюють над ліквідацією наслідків. Поки що деталей мало, але пишуть, що це сталося під час тестування якоїсь комбінації.

Леся поблідла і мимоволі притиснула руку до грудей.

— Гліб… Боже. Я ж тільки вчора з ними працювала. Регіна була старшою…

Вона на мить заплющила очі, потім подивилася на керівника.

— Володимире Івановичу, дозвольте мені відпроситися. Я маю поїхати туди. Регіна, команда… Мені треба бути на місці.

Володимир Іванович кивнув без зайвих слів.

— Їдь. Я розумію. Тримай мене в курсі. Якщо потрібна буде допомога від інституту — скажеш. І будь обережна.

— Дякую, — тихо відповіла Леся.

Вона вийшла з кабінету, швидко зібрала сумку і вже на виході з інституту набрала номер Андрія. Голос її був спокійнішим, ніж вона відчувала насправді.

— Андрію, привіт… Ти зараз можеш говорити?

— Так, а що сталося? У тебе якийсь дивний голос, — відразу насторожився чоловік.

Леся зітхнула, вийшла на вулицю і підняла руку, зупиняючи таксі.

— Та все нормально… Просто день важкий. Я зараз поїду в «Нову Формулу»…

— Лесю, не крути. Що трапилося? — наполягав Андрій. — Я чую, що ти нервуєш. Кажи прямо.

Вона сіла на заднє сидіння таксі, назвала водію адресу і тільки тоді продовжила розмову, трохи стишивши голос:

— Там була пожежа вранці. У лабораторії. Гліб, лаборант, постраждав, він у лікарні. Я їду туди зараз, щоб допомогти та дізнатися, що саме сталося. Регіна там, вся команда…

— Пожежа?! Лесю, ти серйозно? Ти сама в порядку? — голос Андрія став напруженим. — Чому відразу не сказала?

— Не хотіла тебе лякати… Я ж не була там під час цього. Просто хвилююся за людей. Регіна моя подруга, ти ж знаєш.

— Зрозуміло, — важко зітхнув Андрій. — Будь обережна, будь ласка. Не лізь у небезпечні місця. Я зараз закінчу поточну задачу і заберу Соню з садочка сам. Ти коли плануєш повернутися?

— Не знаю точно, — чесно відповіла Леся, дивлячись у вікно таксі, яке вже мчало по проспекту. — Як тільки розберуся. Дякую, що ти завжди підстраховуєш. Я тебе люблю.

— І я тебе. Пиши мені, як приїдеш. І тримайся.

Леся закінчила розмову і відкинулася на сидіння. Серце досі калатало. За вікном пропливали міські вулиці, а вона думала про те, що чекає її в лабораторії і як швидко все може змінитися.

Таксі продовжувало шлях до «Нової Формули».

Леся вискочила з таксі біля воріт «Нової Формули» і  чимдуж побігла до входу. Охоронець, який уже знав її, пропустив без зайвих питань. У лабораторному корпусі ще стояв легкий запах гару, хоч потужна витяжка працювала на повну.

Регіна стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях. Обличчя втомлене, каре трохи розтріпане. Побачивши Лесю, вона полегшено зітхнула.

— Лесю… Ти приїхала.

Леся міцно обійняла подругу.

— Розкажи все по порядку.

— Я сказала «стоп». Голосно. Гліб не послухався. Він схопив пробірку й вилив на зразок, хоча я чітко попередила. Реакція пішла миттєво — спалах, полум’я. Я загасила, наскільки могла. Ігор допоміг. Але Гліб… він обпікся. Це моя зміна, я відповідальна… — голос Регіни тремтів. — Олег кричав, що я недбала. Може, й має рацію.

— Ні, не має, — твердо сказала Леся,  — Ти зробила все правильно. Гліб порушив інструкцію. 

У цей момент у лабораторію зайшла поліцейська опергрупа — троє чоловіків у формі та цивільному. А ще через хвилину прибув слідчий прокуратури — чоловік середніх років з важким поглядом.

Леся  підійшла до слідчого

— Добрий день. Я науковий співробітник, який координує проєкт. Регіна готова дати покази. Вона старша змінна й була на місці.

Слідчий кивнув.

— Добре. Почнемо з неї.

Поки Регіну опитували в окремому кабінеті, Леся рішуче пішла до кабінету Олега Станіславовича. Двері були прочинені. Вона постукала й увійшла без запрошення.

Олег сидів за столом, стискаючи скроні.

—Не час зараз.

— Саме час, — спокійно, але впевнено сказала вона, зачиняючи за собою двері. — Регіна не винна. Вона чітко дала команду не чіпати нічого. Гліб проігнорував інструкцію. Я була вчора й знаю, як вона працює. Якщо хтось і порушив техніку безпеки, то не вона. Ми не можемо втрачати хорошого спеціаліста через емоції.