Частина 40

 У кабінеті поліції інформація з Києва стала новим поштовхом. Слідчий ударив кулаком по столу:

— Отже, зв’язок є. Руденко — це той самий «хімік», якого шукали. Він, імовірно, постачав Бондарю прекурсори або навіть допомагав налагоджувати синтез.

Полковник кивнув:

— Завтра вночі йдемо на дачний кооператив. Там найбільша ймовірність. А Руденка беремо в Києві одночасно — щоб не встигли попередити.

* * * * *

Ліда стояла біля вікна своєї кімнати і дивилася на сніг. Телефон задзвонив — Влад.

— Ми зробили, що могли, — сказав брат. — Тепер ваша черга. І Ліда… будь обережна. Я скоро приїду на вихідні, якщо треба.

— Дякую, Влад. Передавай привіт Вероніці. Ви обоє — молодці.

Коли вона поклала трубку, на душі стало трохи легше. Сім’я — це сила. Бабуся, батько, брат, Леся, Макар… Вони не самі.

А в цей час оперативна група вже готувалася до ночі. На дачному кооперативі «Зоря» горіло світло в одному з будинків…

* * * * *

Леся переступила поріг приватної лабораторії «Нова Формула». Сучасна триповерхова будівля на околиці міста вирізнялася чистотою ліній і великими панорамними вікнами. На вході її вже чекав Олег Станіславович.

— Лесю, радий вас бачити. Проходьте, я проведу невелику екскурсію. До речі, у нас тут є одна людина, яка дуже зрадіє вашому приходу.

Вони пройшли через просторий хол  і піднялися на другий поверх. Щойно Леся увійшла до основного коридору лабораторного блоку, як з-за рогу вибігла висока, стильно вдягнена жінка з короткою каре русявого волосся.

— Леся?! — вигукнула вона і відразу кинулася обіймати подругу. — Боже! Ти зовсім не змінилася!

— Регіно! — Леся розсміялася, міцно обіймаючи однокурсницю.

Олег Станіславович усміхнувся, спостерігаючи за ними.

— Я знав, що ви знайомі. Регіна неодноразово згадувала свою найкращу однокурсницю, яка «пішла в справжню науку». Тепер ви знову разом. Це добре для проєкту.

Регіна відпустила Лесю, але все ще тримала її за руки.

— Ходімо швидше в кімнату, я вже вмираю без перерви.

Кімната затишним кутком з великим витяжним ковпаком, м’якими диванчиками та навіть автоматом з кавою. Дівчата сіли біля вікна. 

— Розказуй, — сказала Регіна. — Чоловік, дитина, наука… Ти встигаєш усе. Я іноді дивлюся твої публікації та й думаю: «Оце так Леся».

У голосі Регіни відчувалася щира заздрість. Вона була неодруженою, і часом це важило на ній.

— Встигаю, але важко, — чесно відповіла Леся, — Соні вже три роки, Андрій допомагає як може. А ти? Все ще вільна королева лабораторії?

Регіна сумно усміхнулася.

— Королева, яка спить з ноутбуком. Серйозні стосунки якось не складаються. То робота, то я сама себе переконую, що «ще не час». Заздрю тобі, Лесю. У тебе є все: і наука, і родина. Але я рада, що ти тут. Разом ми точно зробимо круту формулу.Ходімо, я тебе познайомлю з командою. Олег сказав, що ти будеш координувати наш напрямок.

Вони пройшли до великого відкритого лабораторного простору. Регіна впевнено вела Лесю.

— Отже, знайомся. Це наш начальник відділу технологій — Павло Андрійович, — представила вона солідного чоловіка років п’ятдесяти в білому халаті. — Павле Андрійовичу, це Леся наш новий ключовий спеціаліст з інституту.

Павло Андрійович міцно потиснув руку:

— Чули про ваші результати. Дуже цікаво попрацювати.

Далі Регіна підвела до ряду робочих столів:

— Це наші інженери-технологи: Ігор і Тетяна. Вони займаються масштабуванням процесів. А ось лаборанти — Катя, Гліб і Марія. Саме вони проводитимуть основні серії випробувань.

Команда привітно кивала. Катя, молода лаборантка, відразу зацікавилася:

— Ми вже почали готувати ваші зразки №9 і комбінацію з гуаровою камеддю. Хочете подивитися перші результати?

Леся кивнула, відчуваючи приємне збудження. Регіна стояла поруч, поклавши руку їй на плече, і тихо сказала:

— Бачиш, яка в нас команда? З тобою буде ще сильніше. Я, чесно, трохи заздрю, що ти так швидко досягла такого рівня… але більше рада. Нарешті буде з ким по-справжньому обговорити всі ці емульгатори й ферменти за кавою.

Леся усміхнулася:

— То й добре, що заздриш. Буде кому підганяти мене, щоб не розслаблялася.

Регіна засміялася і легенько штовхнула подругу в бік.

— Домовилися. А тепер — до роботи. Твій перший цикл розморожування вже чекає.

У лабораторії «Нової Формули» пахло сучасним обладнанням, свіжим хлібом і легким ароматом хімікатів. Леся відчула, що тут починається новий, важливий етап її життя.

* * * * *

Увечері Лесі подзвонив слідчий. Повідомив, що завдяки їй та її колегом підпільний цех і керівників мережі накрили. Висловив подяку за співпрацю