Частина 37

Ну куди ж мені без детективного сюжету і криміналу. Треба ж якось 300000 знаків набрати. До того ж не варто читачам заспокоюватися, хочеться полоскотати їм нерви. Будемо рятувати нашого героя від статті

У суботу ввечері на тій самій квартирі, де проходила тусовка, з’явилася поліція. Хтось анонімно повідомив про розповсюдження психотропних речовин. Почався шмон.

Підозрілий тип, побачивши поліціянтів, миттєво зник через балкон, на ходу підкинувши невеликий пакет Денису, який стояв найближче до виходу з кухні. Денис інстинктивно схопив його, щоб не впав, і в ту ж мить його схопили за руку.

— Це не моє! — встиг він крикнути, але його вже виводили.

Дениса затримали.

Новину про затримання десятикласника з елітної школи швидко розлетілася по школі. Ліда дізналася від Марії та спочатку не повірила.

— Денис? Ні. Він, звісно, іноді занадто самовпевнений, але щоб таке… Ні, не вірю.

Вона ходила сама не своя, а потім набралася сміливості та через батька попросила дозволу на коротке побачення з Денисом у відділку.

Слідчий кабінет пахнув застарілим папером, кавою і чимось металевим — то чи то від наручників на столі, чи то від самої атмосфери. За вікном ледь світило сонце, а в коридорі чулося тупотіння чобіт і приглушені голоси.

Двері відчинилися, і до кабінету зайшов Слон. Високий, широкоплечий, у звичайній спортивній кофті, він виглядав старшим за свої роки, хоча очі видавали тривогу.

Слідчий назвав його прізвище, Слон кивнув.

— Але моє прізвище частіше називають скорочено — Слон.

Слідчий ледь помітно посміхнувся кутиком рота, ніби почув таке вже не вперше.

— Добре, Слон. Розповідай, що знаєш про вчорашній інцидент із Денисом.

Слон випрямився, поклав руки на стіл і подивився слідчому просто в очі.

— Я був із ним у клубі. Ми просто пішли розслабитися, нічого такого. Денис був у поганому настрої через дівчину, але не більше. А потім до нас підсів якийсь тип. Літ двадцять п’ять, шкірянка, золотий зуб, коротка стрижка. Він одразу почав Денису вливати, що типу «є проста робота», «перевезти дещо», «гроші хороші». Я одразу зрозумів, про що мова. Це ж класичний підхід.

Слідчий підняв брову і почав записувати.

— І що саме він пропонував?

— Психотропи, — чітко сказав Слон. — Не прямо сказав «продавай дурна», але все було зрозуміло. «Перевезти», «нічого складного», «дівчата самі бігтимуть». Денис на секунду зацікавився, ну… він був злий на весь світ. Але я його одразу відтягнув. Сказав, що це лохотрон, що не треба лізти. Ми встали та пішли. Денис не погодився. Він навіть нічого не взяв у того чувака. Я бачив, як він відмовився.

Слон зробив паузу, стиснув кулаки під столом.

— Денис не дилер. Він просто пацан, якому дівчина мозок вивернула. Він не святенник, але він не злочинець. А той тип… він точно знав, що робить. Я запам’ятав його обличчя. І я дізнаюся, хто він такий. У нас спільні знайомі по району, хтось точно бачив. Якщо треба — я сам приведу вам цього «золотозубого».

Слідчий відкинувся на спинку стільця і довго дивився на Слона.

— Ти розумієш, що це за свідчення? Це не жарт. Якщо Денис схопив пакет, коли той тип кинув його під час облави, то ситуація серйозна.

— Розумію, — твердо відповів Слон. — Але Денис схопив його інстинктивно, бо той кинув. Я впевнений. Я готовий повторити все під протокол. І ще… — він трохи нахилився вперед. — Денис мій друг. Я не дам йому пропасти через якогось гада, який шукає лохів у клубах.

Слідчий мовчки кивнув, щось дописав у бланк і підсунув Слону.

— Підпиши. І залиш свій номер. Може, ще знадобиться.

Слон поставив розмашистий підпис і підвівся.

— Можна мені побачитися з Денисом?

— Поки ні, — відповів слідчий. — Але тримайся. І якщо дізнаєшся щось про того «золотозубого» — телефонуй відразу. Не лізь сам.

Слон вийшов з кабінету з важким серцем. У коридорі він зупинився біля вікна, дістав телефон і набрав номер спільного знайомого.

— Алло, Вітьок? Слухай, тут таке… Треба знайти одного чувака. Шкірянка, золотий зуб, вчора в «Айріні» крутився. Якщо побачиш — скажи мені. Це не просто так.

Він сховав телефон і стиснув щелепи. Денис сидів десь за цими стінами, а Слон уже знав: просто так це не закінчиться

Слідчий, чоловік середніх років, спочатку відмовляв Ліді, але потім зглянувся. Присутнім на розмові зробили очну ставку.

Денис сидів блідий, у спортивному костюмі, без ременя. Коли побачив Ліду, очі в нього спалахнули надією.

— Ліда… ти прийшла.

— Денисе, — тихо сказала вона, — скажи правду. Це правда твоє?

Денис опустив голову, а потім чесно відповів:

— Я взяв пакет у руки. Він його мені буквально кинув, коли побіг. Я не встиг навіть подумати. Хотів відкинути, але мене відразу схопили… Я не знав, що там. Я не брав у нього нічого і не купував.