Частина 36

Ранок другого дня видався морозним і ясним. Сонце ледве пробивалося крізь легку хмару, коли Ліда і Макар разом із Лесею та Юлією Миколаївною підійшли до корпусу хімічного факультету. Учорашня напруга трохи відпустила, але в животі все одно відчувався легкий холодок.

— Сьогодні головне — спокій і уважність, — тихо нагадувала Леся, поправляючи шарф на Ліді. — Пам’ятайте правила техніки безпеки: захисні окуляри, халати, нічого не нюхати близько, не пробувати на смак.

Юлія Миколаївна кивнула і додала своїм спокійним, майже лабораторним голосом:

 — Ви вже вчора довели, що вмієте думати. Сьогодні просто покажете, що вмієте працювати руками. Реакції — вони ваші друзі, пам’ятаєте?

Учасників зібрали в актовій залі. Організатор — суворий чоловік у білому халаті — ще раз повторив правила: 90 хвилин на практичний тур, працювати тільки на своєму робочому місці, не обмінюватися реактивами.

Ліда акуратно записала всі спостереження, рівняння і навіть намалювала маленьку схему установки. Коли час закінчився, її стіл був охайним, а в очах горів тихий вогник перемоги.

Макар спочатку розгубився. Мідний дріт не хотів швидко розчинятися в концентрованій кислоті. Але він згадав слова Юлії Миколаївни: «Не панікуй. Зроби перший крок».

З титруванням вийшло складніше — краплі з бюретки падали не завжди точно. Але він тричі повторив, узяв середнє значення і написав чесний висновок: «Можлива похибка через неточність крапельниці, але результат близький до…»

Коли він поставив крапку, руки були трохи в синіх плямах від міді, але обличчя — спокійне і задоволене.

Після практичного туру учасників відпустили на обід. Ліда і Макар зустрілися в коридорі майже одночасно.

Юлія Миколаївна і Леся чекали їх у вестибюлі з термосами гарячого чаю і бутербродами. Побачивши осяяні очі дітей, обидві жінки полегшено зітхнули.

Після обіду була апеляційна комісія. Ліда пішла впевнено — у неї майже не було питань. Макар трохи нервував через один розрахунок, але член журі — молода викладачка — лише похвалила його за детальний опис помилок і поставила додатковий бал за чесність.

Увечері, коли вони всі четверо сиділи в маленькій кафетерії неподалік, Юлія Миколаївна підняла чашку чаю:

— Ну що ж, мої дорогі. Два дні позаду. Ви вже не ті діти, що хвилювалися три дні тому. Ви — справжні учасники обласної олімпіади. Завтра оголосять результати. Але знаєте що? Ви вже перемогли.

Леся дивилася на Ліду і Макара з такою гордістю, ніби це були її рідні діти.

— А тепер — додому. легка вечеря, теплий душ і спати. Мозок має відпочити перед фінальним акордом.

Ліда і Макар переглянулися. Втома була, але разом з нею — глибоке, тихе задоволення. Вони пройшли через теоретичний і практичний тури. Тепер залишалося тільки чекати.

Але навіть чекання вже не лякало.

У невеликому викладацькому кабінеті, де Юлія Миколаївна іноді працювала з архівами, було тихо й прохолодно.

— Юліє Миколаївно… — почала Леся. — А як ви ставитеся до тих підказок, що Ліда і Макар вчора обмінялися в коридорі? Я бачила їхні жести. Вони фактично допомогли один одному…

Юлія Миколаївна м’яко усміхнулася.

— Лесенько, — сказала вона тепло, — я була не викладачкою, а науковицею. А це зовсім інша школа.

Вона зробила паузу, ніби згадуючи свої роки в лабораторії.

— У справжній науці ми ніколи не працюємо поодинці. Ми завжди розподіляємо ролі: хтось сильніший у розрахунках, хтось — у практичній частині, хтось бачить неочевидні зв’язки. Ми постійно радимося, підказуємо, перевіряємо один одного. Інакше просто неможливо отримати серйозний результат. Тому я не засуджую Ліду і Макара. Навпаки.

Леся здивовано підняла брови.

— Тобто ви вважаєте, що це нормально?

— Абсолютно, — твердо відповіла Юлія Миколаївна. — Вони допомогли один одному зрозуміти, як підійти до задачі. Це якраз те, чого я завжди вчила: колективний розум сильніший за індивідуальний. Головне, що вони не порушили правила безпосередньо на робочому місці. А те, що підтримали одне одного в складну хвилину… Це говорить про те, що в них є командний дух. А в хімії, Лесю, без команди далеко не зайдеш.

Вона легенько поплескала Лесю по плечу:

— Ти виховала в них не просто виконавців, а мислездатних людей, які вміють працювати разом. І я цим пишаюся. І за них, і за тебе.

Леся полегшено видихнула, і її плечі трохи розслабилися. Вона навіть ледь усміхнулася.

— Знаєте, мені було трохи совісно… Але тепер легше.

— От і добре, — кивнула Юлія Миколаївна.

* * * * *

14 лютого. Вечір. У маленькій, але затишній квартирі Лесі та Андрія пахло домашньою вечерею й ніжними свічками. Соня вже була у своїй улюбленій піжамі з ведмедиками та з нетерпінням стрибала біля столу на кухні.

— Мамусю, а ти сьогодні зробиш магію? — запитала дівчинка, широко розплющивши очі. — Таку, як ти обіцяла? Хімічну веселку?