Частина 34

Володимир Іванович сидів за своїм робочим столом. Кабінет був затишним, але строго функціональним: полиці з літературою, стенди з результатами попередніх досліджень і, звичайно, потужний кондиціонер, який тихо гудів. Побачивши Лесю, він кивнув на крісло навпроти.

— Сідай. Бачу, ти сьогодні майже не відходила від зразків.

Леся усміхнулася й сіла. Вона вже встигла трохи привести себе до ладу — поправила волосся, але в очах ще читалася втома після довгого дня.

— Ну, розповідай, — сказав Володимир Іванович, відкидаючись на спинку крісла. — Як там наші «довгожителі»?

Леся  заплющила очі,  збираючись з думками, і почала доповідати чітко й по суті, як справжня аспірантка:

— З дванадцяти протестованих комбінацій найкращі результати показали три варіанти. Зразок №9 дав найкращу м’якість і еластичність м’якушки навіть після другого циклу заморожування-розморожування. Об’єм зберігся на рівні 92–94 %. Але аромат трохи слабший.

Вона продовжувала, перераховуючи цифри:

— №7 найкраще тримає аромат і колір скоринки, проте після повторного розморожування трохи втрачає об’єм — десь 87 %. А от №3 — золотий стандарт за стабільністю структури, але м’якість нижча. Макар запропонував комбінацію №9 з підвищеною дозою гуарової камеді та амілази. Ми вже зробили прискорений тест — результат багатонадійливий.

Володимир Іванович слухав уважно, іноді кивав і ставив короткі уточнювальні питання:

— А як щодо смаку? Чи не з’являється стороннього посмаку?

— Поки що лаборанти відзначають лише легку солодкуватість у №9, але це в межах норми. Завтра плануємо органолептичну оцінку з більшою групою.

Голос дівчини став м’якшим.

— Загалом, Володимире Івановичу, ми маємо три сильні кандидати. Якщо поєднати найкращі якості, думаю, зможемо вийти на дуже чисту й ефективну формулу.

Володимир Іванович усміхнувся:

— Добре попрацювала, Лесю. Бачу, молодь тебе добре підтримувала. Ліда з Макаром не заважали?

— Навпаки, допомогли. Дуже старанні. Особливо Ліда — фіксувала все до останньої крапки.

За вікном уже починало сутеніти.

— Відпочинь сьогодні як слід, — сказав наостанок Володимир Іванович. — Завтра зранку продовжимо. І подумай над фінальною комбінацією.

Леся кивнула.

— Дякую. До завтра.

Вона вийшла з кабінету з відчуттям задоволення: день видався важким, але результативним.

Леся відчинила двері квартири вже близько дев’ятої вечора. Ноги гули від усього дня на ногах, а в руках ще відчувався запах лабораторії — суміш хліба й хімікатів. Але щойно вона переступила поріг, як до неї стрімголов кинулася маленька трирічна Соня.

— Мамуся! Мамуся прийшла! — закричала дівчинка, обіймаючи Лесю за ноги, а потім підстрибуючи, щоб та взяла її на руки.

Леся підхопила доньку, міцно притисла до себе і поцілувала в пахучу маківку. На душі відразу стало тепліше.

— Моя маленька… Як я за тобою скучила, — тихо прошепотіла вона, закриваючи очі.

З кухні вийшов чоловік Лесі — Андрій, програміст, який працював дистанційно. Він усміхався, тримаючи в руках чашку чаю.

— Привіт, кохана. Важкий день?

— Дуже, — зітхнула Леся, все ще тримаючи Соню на руках. — Але вдалий.

Андрій підійшов, поцілував дружину в скроню і забрав у неї сумку.

— Давай я покажу, що ти мені скинула. Я вже ввів твої дані в програму оптимізації. Запустив розрахунок комбінацій. Ходи, подивишся.

Вони перейшли в кімнату, де на столі стояв ноутбук. Андрій швидко відкрив програму.

— Ось, бачиш? Я додав обмеження по безпечності добавок, як ти просила. Програма зараз перебирає тисячі варіантів. Працюватиме ще хвилин двадцять-тридцять.

Поки програма гула, вони разом пішли вкладати Соню. Дівчинка не хотіла відпускати маму.

— Мамо, розкажи казку! — вимагала вона.

— Сьогодні тато розкаже, а мама трохи відпочине, добре? — м’яко сказала Леся, гладячи доньку по голівці. — Мама сьогодні багато працювала.

Андрій узяв естафету:

— Добре, моя принцеса. Яка казка сьогодні?

За кілька хвилин  Андрій повернувся.

— Заснула, — усміхнувся він. — Як ти?

Леся повернулася до нього, очі її були втомлені, але світлі.

— Втомлена… страшенно втомлена, — чесно сказала вона. — Але щаслива. Сьогодні ми зробили дуже хороші заміри. Діти молодці, лаборанти теж. І Володимир Іванович задоволений. А головне — я зараз вдома, з вами. Робота хороша, і родина любляча… Що ще треба?

Андрій обійняв її за плечі.

— Ти в мене молодець. Я пишаюся тобою. Гляньмо, що там програма нарахувала.

Вони повернулися в кімнату. Програма щойно завершила роботу. Андрій натиснув кнопку друку, а Леся швидко скинула найкращі варіанти на флешку.