Частина 33

У невеликій навчальній кімнаті при лабораторії Володимира Івановича панувала робоча, але приємна атмосфера. На столі стояли пробірки, колби, реактиви, ваги та кілька зошитів з умовами задач. Леся проводила інтенсивну підготовку до обласної олімпіади з хімії для Ліди та Макара.

— Отже, діти, — почала вона, сідаючи навпроти них. — Обласна олімпіада — це не просто шкільна контрольна. Там завжди є стандартні блоки: розрахункові задачі, якісний аналіз, органічна хімія і технологічні процеси. Але я знаю, що люблять підкинути й несподіванку. Тому ми прорахували й такі варіанти.

Ліда сиділа рівно, з блискучими від зацікавлення очима. Макар зосереджено крутив у руках ручку.

Леся поклала перед ними перше завдання:

— Почнемо зі стандартного. Задача на розрахунок виходу продукту реакції. Ліда, ти перша.

Ліда швидко прочитала умову, подумала кілька секунд і почала розв’язувати в зошиті. Леся ходила поруч, спостерігаючи.

— Добре, — кивнула вона через хвилину. — Але зверни увагу на стехіометрію. Не забувай коефіцієнти.

Потім черга дійшла до Макара. Він трохи довше думав, але впорався.

— Молодець, — похвалила Леся. — У тебе добре виходить логіка, але треба швидше проводити розрахунки. На олімпіаді час — це половина успіху.

Далі вони перейшли до якісного аналізу. Леся поставила перед ними кілька пробірок з невідомими речовинами.

— Визначте, що в пробірках. Використовуйте тільки те, що є на столі. Це типове завдання, але іноді вони дають рідкісні комбінації.

Ліда і Макар захоплено взялись до роботи: додавали реактиви, спостерігали за зміною кольору, утворенням осаду. Леся коментувала:

— Ліда, правильно. Мідь дає характерне забарвлення. Макар, а ти чому не перевірив реакцію з соляною кислотою? Це ключовий момент.

Після практичної частини перейшли до теоретичних несподіванок.

— А тепер те, чого зазвичай не очікують, — усміхнулася Леся. — Уявіть, що вам дали задачу про вплив добавок на властивості. Це може бути. Пишіть, як би ви підійшли до розв’язання.

Ліда і Макар схилилися над аркушами. Леся ходила за їхніми спинами, іноді підказуючи:

— Макар, ти правильно згадуєш сполуки, але не забувай про вплив температури на їхню активність. Ліда, ти добре пишеш про гідроколоїди, але додай, чому саме ця сполука стабільніша за інші.

Через годину вони зробили перерву. Леся налила всім по склянці води.

— Ви молодці, — сказала вона щиро. — Ліда, ти дуже швидко схоплюєш матеріал. Макар, у тебе гарна інтуїція, просто треба більше практики. На олімпіаді головне — не розгубитися, якщо побачите незнайому задачу. Ви вже вмієте думати, а не просто зубрити. Це найважливіше.

Ліда підняла голову:

— Леся, а якщо буде щось зовсім нове, про що ми не вчили?

— Тоді ви будете використовувати те, що знаєте, і логіку, — відповіла Леся. — Саме тому ми й розбираємо такі задачі. Я впевнена, що ви впораєтеся. А я буду переживати за вас, ніби сама туди йду.

Макар усміхнувся:

— Дякуємо, що з нами займаєтеся. Без вас ми б так не підготувалися.

Леся легенько потріпала його по плечу:

— Це моя робота і задоволення. А тепер давайте ще одну задачу— і на сьогодні будемо закінчувати. Завтра повторимо все, що викликало труднощі.

У кімнаті знову запанувала зосереджена тиша, порушувана лише шелестом паперу та тихим голосом Лесі, яка іноді підказувала напрям

* * * * *

У лабораторії Володимира Івановича панувала зосереджена, майже священна атмосфера. Повітря було чистим завдяки потужній витяжній системі, але відчувався легкий, характерний запах хімічних реагентів і свіжоспеченого хліба — суміш, яка вже стала для всіх присутніх рідною. На столах рядами стояли пронумеровані зразки замороженого тіста та випробувані після розморожування булочки. Лаборанти в білих халатах методично працювали: хтось розрізав булочки, хтось вимірював об’єм за допомогою лазерного сканера, хтось оцінював текстуру за допомогою пенетрометра.

Над усім цим процесом упевнено керувала аспірантка Леся — висока, струнка дівчина з зібраним у хвіст волоссям і серйозним, але водночас доброзичливим поглядом. Вона була справжнім диригентом цієї маленької наукової команди. Леся рідко підвищувала голос, але її вказівки були точними й чіткими.

— Ліда, Макар, запишіть показники для зразка №7. Об’єм, висоту, пружність м’якушки. І не забудьте про аромат — після розморожування він дуже швидко зникає.

Ліда, у трохи завеликому для неї білому халаті, з ентузіазмом працювала поруч із Макаром. Семикласники, один з елітної школи, інший — зі звичайної, зараз виглядали як маленькі, але серйозні помічники. Макар акуратно відрізав шматочок булочки та передавав Ліді, яка фіксувала дані в журналі та в електронній таблиці.

Леся майже не відходила від центрального столу. Вона контролювала час розморожування, перевіряла температурний режим у камерах, вносила правки в протокол і одночасно відповідала на питання лаборантів.