Частина 28

Леся весело розсміялася, побачивши, як Макар судомно намагається розім’яти затеклі пальці після інтенсивного конспектування. 

— Відпочинь трохи, Макаре. Бо зараз ми переходимо до справжнього фіналу нашої великої хімічної саги. До групи, яка довгий час була для хіміків справжнім головним болем, а для періодичної системи — відсутнім пазлом, який ніяк не хотів вставати на своє місце. Зустрічайте Восьму групу (вона ж 18-та за сучасним міжнародним «паспортом») — Шляхетні, або Інертні гази.

Ліда відразу вирівняла поставу, склала руки на грудях і зобразила таку зарозумілу, ультрапафосну міну, що Макар не втримався і пирхнув від сміху.

— О так! — підхопила Ліда манірним, королівським голосом. — Ми — аристократи вищої проби. Ми не спілкуємося з цим хімічним плебсом. Наші електронні оболонки повністю заповнені, у нас ідеальна внутрішня гармонія. Нам не потрібні ваші жалюгідні зв’язки, ваші шлюбні контракти й ваші дурні реакції. Ми вищі за це все!

Леся схвально кивнула, задоволено посміхаючись.

— Саме так. Вони настільки горді й інертні, що хіміки цілими століттями навіть не підозрювали про їхнє існування! Уявіть: ви створюєте геніальну періодичну систему, розписуєте кожну групу, кожну родину елементів, а у вас буквально під носом, у повітрі, яким ви дихаєте щосекунди, літає цілий клан елементів, про які ви взагалі нічого не знаєте.

Влаштуймо невеликий історичний детектив про те, як їх відкривали.

1. Справа  втрачених бульбашок: Кавендіш, Релей і Ремзі

— Почалося все ще у далекому 1785 році, — Леся почала неквапливо ходити кабінетом. — Жив собі Генрі Кавендіш — неймовірно багатий, але жахливо відлюдкуватий англійський лорд і геніальний учений. Він вирішив провести жорстокий експеримент над повітрям: випалював з нього все, що тільки можна — кисень, азот, вуглекислий газ… І щоразу після всіх хімічних тортур залишався крихітний пухирець газу — приблизно 1/120 частина від початкового об’єму. Кавендіш знизав плечима, записав спостереження в журнал і… спокійно забув про це.

Минуло понад сто років. Про цей загадковий запис згадав Джон Вільям Стретт, лорд Релей. Він помітив дивну невідповідність: азот, отриманий з хімічних сполук, чомусь важив трохи менше, ніж азот, виділений просто з повітря. Різниця була мізерною, але для справжнього вченого — це кричуща аномалія. Релей запідозрив, що в атмосферному азоті ховається якийсь важкий «нелегал».

Тут на сцену виходить справжній хімічний геній — Вільям Ремзі. Він об’єднав зусилля з Релеєм. Вони зв’язали весь азот повітря гарячим магнієм, і на дні судини залишився той самий «невидимий» газ, який колись помітив Кавендіш.

Коли вони спробували змусити його прореагувати хоч з чимось — газ гордо промовчав. Він не горів, не окиснювався, не реагував з металами. Повна байдужість! Його назвали Аргоном — від грецького «лінивий» або «недіяльний». Справжній хімічний лінивець.

2. Космічний прибулець: Гелій

Леся весело глянула на Макара.

— Але найсмішніше — як відкрили Гелій. Його знайшли не на Землі, а… на Сонці! У 1868 році під час сонячного затемнення французький астроном П’єр Жансен та англієць Норман Лок’єр спостерігали сонячну корону через спектроскоп і побачили яскраву жовту лінію, якої не було в жодному відомому земному елементі. Лок’єр сміливо заявив: «Там, на Сонці, існує новий елемент!» і назвав його Гелієм — на честь бога Сонця Геліоса.

Земні хіміки лише покрутили пальцем біля скроні: «Авжеж, вигадали якийсь сонячний метал, якого в нас немає». І лише через 27 років, у 1895-му, той самий невгамовний Вільям Ремзі виділив гелій на Землі — шукаючи аргон у радіоактивному мінералі. Сонячний прибулець виявився цілком земним!

3. Хімічне полювання: Неон, Криптон і Ксенон