Частина 23

Леся зачинила двері лабораторії, помахала на прощання Макару, Артему та Ліді й вийшла на вечірнє повітря. Було вже досить темно, але в голові ще крутилися формули, сміх Ліди та зацікавлені очі Макара. Вона посміхнулася сама до себе, щільніше закуталася в шарф і поквапилася на вихід.

Дорогою додому вона купила пакетик улюблених  паличок для Соні та маленьку шоколадку для Андрія.

Коли Леся відчинила двері квартири, її одразу зустріло знайоме тепло і запах вечері.

— Мамуля прийшла! — пролунав дзвінкий голосок, і до неї з розбігу кинулася маленька трирічна Соня в рожевій піжамці з єдинорогами. Дівчинка вчепилася в ноги матері, як маленька мавпочка.

Леся підхопила доньку на руки, міцно пригорнула і закрутилася з нею по передпокою.

— Ой, моє Сонечко-сонечко! Як ти тут без мене? Скучила?

— Дуже-дуже! — Соня закивала головою і відразу почала доповідати: — Ми з татом будували вежу з кубиків, але вона впала! А потім тато зробив піцу.

З кухні вийшов Андрій — високий, трохи розпатланий, у домашній футболці та з кухонним рушником через плече. У руках він тримав лопатку. На його обличчі з’явилася тепла, трохи втомлена усмішка.

— Привіт, моя хімікиня-знаменитість, — сказав він, підходячи ближче. Він поцілував Лесю в скроню, а потім забрав у неї пакет з покупками. — Як пройшло сьогодні? Знову розповідала своїм «учням» про метали?

Леся поставила Соню на підлогу й обійняла чоловіка. Після насиченого дня в лабораторії його обійми завжди були найкращим «реагентом» для розслаблення.

— Було чудово. Сьогодні закінчували третю групу. Ліда, як завжди, театрально розігрувала всі ролі, а хлопці — Макар і Артем — сиділи з роззявленими ротами. Розповідала про галій, як його відкрив Лекок де Буабодран. Соня, до речі, — звернулася вона до доньки, — сьогодні ми говорили про метал, який тане в руці! Як морозиво!

Соня широко розплющила очі:

— Тане в руці?! Як моє морозиво, коли я його довго тримаю?

— Саме так, — засміялася Леся. — Тільки цей метал ще й у телефонах живе.

Андрій усміхнувся, слухаючи дружину. Він сам був програмістом і добре знав про арсенід галію та інші сполуки та сплави галію, які використовуються в мікросхемах і світлодіодах.

— Ти їм розповіла, що саме завдяки галію в нас є нормальні лазери та потужні світлодіоди? — запитав він, накриваючи на стіл.

— Звичайно! Ліда відразу почала театрально танути, — Леся скопіювала жест дівчинки, від чого Соня зайшлася дзвінким сміхом.

Вони вечеряли всі разом. Соня сиділа на високому стільчику і вимагала, щоб мама ще раз розповіла «про метал, який плаче». Леся терпляче переповідала історію індію, спрощуючи її для трирічної дитини:

— Він такий м’якенький і коли його згинають — він тріщить, ніби каже: «Ой, мені лоскоче!»

Після вечері Андрій повів Соню купатися, а Леся прибирала на кухні. Коли донька вже лежала в ліжечку, Леся сіла поруч і прочитала їй коротку казочку.

Коли Соня нарешті заснула, подружжя вийшло на балкон. Андрій обійняв Лесю ззаду, поклавши підборіддя їй на плече.

— Ти щаслива? — тихо запитав він.

— Дуже, — відповіла вона щиро. — Люблю свою лабораторію, люблю своїх «учнів». Але найбільше люблю повертатися сюди. До вас.

Андрій поцілував її в потилицю.

— А ми любимо, коли ти повертаєшся і розповідаєш свої хімічні історії. Соня вже просить «.

Вони стояли так довго, дивлячись на вечірнє місто. Леся думала, що її життя — це чудова суміш: яскраві реакції в лабораторії, пристрасні розповіді, тепла родина і чоловік, який ніколи не ревнує її до хімії, а навпаки — підтримує.

Десь у квартирі тихо цокали годинники, а в спальні мирно спала маленька Соня, якій одного дня мама обов’язково покаже справжню лабораторію і навчить, що навіть найскладніші елементи можуть бути частиною теплої, живої історії.

* * * * *

Фільтрація осаду в лабораторії вже давно відійшла на другий план. Макар сидів, затамувавши подих, а в його голові замість нудних формул з підручника крутився справжній голлівудський блокбастер.

Леся сіла, лукаво подивилася на Макара, а потім перевела погляд на таблицю Менделєєва — прямо на шосту групу.

— Ну що, молодий, галогени тебе вразили? — усміхнулася вона, закинувши ногу на ногу. Леся виглядала особливо красиво сьогодні: лебедина шия, впевнена постава, розумний погляд. Вона була не тільки гарною, а й дуже талановитою дослідницею. — Але в цій періодичній системі є клани й крутезні. Давай-но поглянемо на сусідів праворуч. Підгрупа Халькогени. Це не просто банда. Це класична родина з готичного роману. Брати та сестри. Кожна зі своїми темними секретами, скелетами у шафі та явними розладами особистості.

До них приєдналася Ліда, яка щойно закінчила записувати щось у зошит. Вона відразу увійшла в кураж, схопила скляну паличку, наче мікрофон, і театрально зашепотіла:

— О-о-о, так! І починається все з Кисню — короля-диктатора і головного зануду цієї родини.