Частина 19

Новий рік у квартирі Лесі та Андрія зустрічали тихо, затишно і по-родинному. Леся повернулася з лабораторії пізніше, ніж планувала, але з подарунками в руках: святковою їжею та великою алюмінієвою флягою, в якій плескався  приготований  напій.

Щойно двері відчинилися, до неї, як завжди, полетіла маленька Соня.

— Мамусю! Мамуся прийшла! — кричала трирічна дівчинка, обіймаючи мамині ноги.

Леся підхопила доньку на руки, міцно притиснула і поцілувала в щічку.

— Моя солодка грушечко, як же я по тобі скучила…

Андрій вийшов з кухні, усміхаючись. Він ніжно поцілував дружину в губи.

— Вітаю тебе, кохана. Важко було сьогодні?

— Трохи, — зітхнула Леся, — але я встигла приготувати для нас особливий напій. Соня ж так любить грушевий сік.

Вони сіли за святковий стіл. Леся принесла салати, нарізку, мандарини. Соня крутилася довкола, не бажаючи сідати.

— Не хочу спати! Хочу зустрічати Новий рік! — заявляла вона.

— Добре, зайчику, сьогодні можна трохи довше, — м’яко сказала Леся.

Коли годинник наближався до дванадцятої, Андрій увімкнув спеціальну програму на комп’ютері. Він записав бій годинника заздалегідь і налаштував, щоб рівно опівночі з динаміків пролунала урочиста мелодія.

— Зараз буде сюрприз, — сказав він, підморгуючи.

Леся принесла флягу. Вона трохи перестаралася з карбонізацією в лабораторії — напій вийшов сильно газованим. Андрій майстерно відкрив флягу, акуратно розлив шипучий грушевий напій по трьох склянках: собі, Лесі та маленькій порції для Соні.

— Обережно, сильно піниться, — попередив він.

Соня широко розплющила очі, коли побачила, як у прозорому стаканчику напій весело булькає і підіймається білою пінкою.

— Мамо, він живий! Він булькає! — радісно закричала вона і почала стрибати на місці.

— Це я зробила спеціально для тебе, — усміхнулася Леся. — Грушевий, як ти любиш.

Вони підняли келихи.

— За нас! За новий рік! За те, щоб усе було добре! — сказав Андрій.

— За здоров’я і щастя! — додала Леся.

Соня обережно відпила ковток, потім ще один. Їй дуже сподобалося, як напій поколює язичок.

— Смачно! Ще хочу!

— Трошки можна, — м’яко обмежила Леся. — А то животику буде важко.

Після святкової трапези Соня почала позіхати. Леся взяла її на руки та повела в спальню. Там вона тихенько заспівала колискову, погладила доньку по голівці, і за кілька хвилин Соня міцно заснула з усмішкою на обличчі.

— Втомилася? — тихо запитав Андрій, обіймаючи її за талію.

— Втомлена… але дуже щаслива, — відповіла Леся. — На роботі все вдалося, вдома — ви. Що ще треба в житті?

Вони постояли ще трохи, насолоджуючись тишею і запахом новорічної ночі. Потім повернулися в кімнату, вимкнули комп’ютер і вимкнули світло.

Леся обійняла чоловіка.

— Ходімо. Сьогодні в нас чудова ніч попереду.

За вікном тихо падав сніг, а в теплій квартирі панувала любов і спокій. Новий рік почався саме так, як Леся і мріяла — з родиною, яку вона так сильно любила.

* * * * *

Місто було дивно тихим. Не всі магазини працювали, багато павільйонів і кафе досі «відсипалися» після новорічної ночі. Феєрверки залишили після себе тільки легкий запах пороху та кольорові обгортки під снігом. Сніг скрипів під ногами, а повітря було чисте й морозне.

Макар ішов поруч з Лідою й відчував, як йому подобається саме така тиша. Після вчорашнього сімейного галасу в будинку баби Юлі й навіть їхнього спокійного домашнього свята це було особливо приємно.

— Мені завжди подобається перше січня, — тихо сказав він. — Місто ніби відпочиває. Ніхто нікуди не біжить. Можна просто йти й думати.

Ліда кивнула, міцніше стискаючи його руку.

— У нас вдома навпаки — до вечора ще буде галас. Брати вже прокинулись і почали жартувати, хто більше з’їв голубців. А Вероніка вчора так класно впіймала пробку! Баба Юля сказала, що це знак.

Вона розповідала про новорічну ніч, про історії за столом, про те, як Антон обіцяв «у наступному році вже не бути інертним газом». Макар слухав і сміявся, іноді вставляючи свої короткі коментарі.

Вони дійшли до невеликого парку. На гілках лежав сніг, а на дитячих майданчиках нікого не було. Макар зупинився біля лавки й повернувся до Ліди.

— Знаєш… Мені дуже сподобалося, що ти приїхала саме сьогодні. Не відклала на потім.

Ліда подивилася на нього знизу вгору, очі в неї були теплі.

— Я теж рада. Між нами якась… правильна реакція виходить. Повільна, але стабільна, як каже баба Юля.

Вона легенько штовхнула його плечем, як тоді, на корпоративі.

— Тільки без каталізаторів, добре? Нехай усе йде своєю швидкістю.