Частина 18

У цей же вечір, 31 грудня, у квартирі Макара було затишно і спокійно. На відміну від галасливого будинку баби Юлі, тут святкування проходило у вузькому сімейному колі — тільки Макар, його мама Уляна Вікторівна та тато Сергій Анатолійович.

На столі стояли традиційні салати, запечена качка і домашній узвар. Опівночі вони втрьох підняли келихи з ігристим (Макар отримав лише половину келиха), привітали один одного і сіли за стіл.

Коли перша хвиля святкового настрою трохи вляглася, Макар, який зазвичай був небагатослівним, раптом сам почав розмову:

— Мам, тату… А я сьогодні з Лідою розмовляв.

Мама одразу усміхнулася і переглянулася з чоловіком.

— Та ми вже зрозуміли, — лагідно сказала Уляна Вікторівна. — Ти після її дзвінка зовсім інший став — очі горять. То як вона?

— Нормально, — Макар злегка усміхнувся, дивлячись у тарілку, але вуха почервоніли. — Вона вже майже зібралася до своєї бабусі Юлі. У них там великий сімейний збір: брати, дівчина старшого брата, всі разом. Звучить дуже… по-родинному.

Батько Макара, Сергій Анатолійович, кивнув:

— Ми ж Ліду вже бачили кілька разів, коли вона приходила до нас після лабораторії. Дуже приємна дівчинка. Ввічлива, розумна і з характером. Не якась там.

— Саме так, — підтримала мама. — І видно, що вона до тебе добре ставиться. Коли ви разом, навіть ти більше говориш, — вона м’яко засміялася. — А це рідкість.

Макар трохи зам’явся, але продовжив:

— Вона мені про свою бабусю розповідала. Баба Юля у них — справжня легенда. Хімік з великим досвідом, строга, але дуже тепла. Весь Новий рік у неї святкують, бо у квартирі батьків місця не вистачає. Ліда каже, що бабуся постійно про хімію говорить, навіть за святковим столом. Типу «життя — це велика хімічна реакція».

Батьки засміялися.

— Схоже на правду, — сказав тато. — Якщо Ліда така ж допитлива, як ти розповідав, то в них у родині точно цікаво. Головне, щоб вам було комфортно разом. Ви ще молоді, вчитесь, працюєте в лабораторії… Немає куди поспішати. Але якщо вона тобі справді подобається — це добре.

— Вона мені дуже подобається, — тихо, але щиро зізнався Макар. — З нею легко. І… весело. Хоча я сам не дуже балакучий, а з нею постійно хочеться щось розповідати.

Мама поклала руку йому на плече:

— Ми бачимо, синку. І раді за тебе. Ліду ми вже трохи знаємо і вона нам подобається. Якщо захочете — запрошуйте її до нас у гості після свят. Без церемоній, по-людськи.

Макар кивнув, і на його обличчі з’явилася рідкісна, щира усмішка.

Опівночі, коли за вікном почали лунати феєрверки, він непомітно дістав телефон і написав Ліді коротке повідомлення:

«З Новим роком, Лідо ❤️ Сподіваюся, у бабусі у вас все круто. Чекаю, коли розкажеш».

* * * * *

Родіон офіційно переїхав до Оксани наприкінці грудня. Його речі акуратно розмістилися в її затишній двокімнатній квартирі неподалік від школи — для Оксани це було важливо, бо щоранку їй потрібно було бути на першому уроці.

— Тепер я буду ближче до своїх учнів, а ти — ближче до мене, — жартувала вона, допомагаючи йому розпаковувати коробки.

Родіон тільки посміхався, обіймаючи її ззаду.

— Головне, щоб реакція була стабільною й екзотермічною. Без осаду.

Вони вирішили зустріти Новий рік удвох — тихо, спокійно, без великого галасу. Ні ресторанів, ні гучних компаній. Просто вдома: смачна вечеря, яку готували разом, улюблена музика й м’яке світло гірлянди, яку Родіон повісив над вікном.

31 грудня ввечері вони накрили невеликий стіл. Свічки, пляшка хорошого вина, сирна тарілка й запечена риба за рецептом мами Родіона. Оксана в червоній сукні, Родіон у новій сорочці — обоє трохи хвилювалися, ніби це було їхнє перше спільне свято.

Опівночі вони відкрили шампанське, поцілувалися під дзвін келихів і вийшли на балкон, щоб подивитися на феєрверки над містом. Родіон обійняв Оксану за плечі.

— Ти чудова..

Оксана притулилася до нього сильніше.

— Я думала, що після школи й самотності в мене залишиться тільки робота. А тут — ти. Найкращий каталізатор у моєму житті.

* * * * *

— Знаєш, — прошепотіла вона, — я раніше боялася, що після всього, що було в університеті, я не скоро наважуся на нові стосунки. А тепер… відчуваю, ніби ми з тобою — добре збалансована система. Нічого зайвого, все на своєму місці.

Родіон поцілував її в маківку.

— А я просто радий, що опинився в цій системі. І що Новий рік ми зустріли саме так — удвох. Спокійно. По-справжньому.

Вони ще довго сиділи разом, дивлячись на мерехтіння гірлянди. Десь в іншому районі міста Ліда й Макар теж гуляли засніженими вулицями, а в будинку баби Юлі продовжувалася тепла сімейна історія. Життя поволі сплітало всі ці «реакції» в одну велику, живу мережу.

І це відчувалося правильним.