Частина 17

Напередодні Нового року, пізнього вечора 30 грудня, Ліда сиділа у своїй кімнаті з телефоном у руках. У квартирі було тихо — батьки ще пакували речі, щоб завтра зранку їхати до баби Юлі. Ліда вирішила обдзвонити друзів і привітати їх зі святом заздалегідь.

Спочатку вона написала у чат класу загальне привітання, а потім почала дзвонити особисто.

— Аліско! — радісно вигукнула вона, коли подруга взяла трубку. — Ну як, ти точно до Степана на Новий рік?

— Так! — щасливо засміялася Аліса. — Він вчора так переконував моїх батьків, що я думала, вони не витримають. Сказав, що буде спокійно, його мама все контролюватиме, і що ми навіть салати разом готуватимемо. Уявляєш? Мої зрештою здалися. Я так хвилююся!

— Я за тебе рада, — щиро відповіла Ліда. — Фотки потім скидай. І бережіть себе. Щасливого Нового року!

Далі Ліда глибоко вдихнула і набрала номер Дениса — десятикласника з їхньої школи. Хлопець довго залицявся до неї восени, але Ліда м’яко відмовила. Він відповів майже одразу.

— Привіт, Денисе… З Новим роком тебе! — весело сказала Ліда.

— Привіт, Лідо… І тебе теж, — у голосі хлопця відчувалася легка ніяковість. — Дякую, що зателефонувала.

— Слухай… — Ліда говорила м’яко, але впевнено. — Я хотіла побажати тобі, щоб у новому році ти знайшов дівчину, яка справді буде тобі до душі. Кращу за мене, — вона м’яко засміялася. — І щоб ти її дуже цінував. Ти хороший хлопець, Денисе. Просто… ми з тобою не пара. Але я щиро бажаю тобі щастя.

Денис помовчав секунду, а потім тихо відповів:

— Дякую… Це… по-дорослому якось. Я теж тобі щастя бажаю, Лідо.

Ліда полегшено видихнула, закінчивши розмову. Останнім вона набрала Макара — хлопця з паралельного класу іншої школи, з яким вони вже кілька місяців працювали разом у шкільній лабораторії на спільному проєкті з хімії.

Макар відповів не одразу, але коли взяв телефон, у його голосі відразу з’явилися теплі нотки.

— Лідо? — майже здивовано сказав він. — Привіт…

— Макарик! З Новим роком тебе! — Ліда говорила весело і швидко, як завжди. — Як ти там? Що робиш? Я от вже майже зібралася до бабусі, завтра зранку їдемо. А ти як плануєш зустрічати?

Макар, як завжди, був трохи замкнутий і говорив спокійніше, але Ліда чула, як він усміхається.

— Привіт… І тебе з Новим роком, — тихо відповів він. — Я… вдома буду. З батьками. Нічого особливого. Але… дуже радий, що ти зателефонувала. Справді.

Вони розмовляли довше, ніж з іншими. Ліда сміялася, розповідала про бабусині голубці та сімейний хаос, а Макар слухав, іноді вставляючи короткі, але щирі репліки. Між ними вже давно витала особлива, ще несмілива симпатія — від спільних експериментів у лабораторії, від випадкових розмов після занять, від поглядів, які вони обоє вдавали, що не помічають.

— Знаєш, — раптом сказав Макар трохи тихіше, — коли ти дзвониш… у мене настрій одразу кращий стає. Дякую.

Ліда відчула, як щоки злегка зарум’янилися.

— І мені з тобою приємно говорити, — чесно відповіла вона. — Давай у новому році ще більше в лабораторії разом працювати? І… може, не тільки в лабораторії.

— Давай, — майже одразу відповів Макар, і в його голосі було чути щиру радість.

Закінчивши розмову, Ліда ще трохи посиділа з телефоном у руках, усміхаючись. Потім встала, взяла підготовлений пакет з подарунками й пішла до батьків.

— Я готова! Йдемо до баби Юлі!

Новий рік вирішили зустрічати саме в будинку баби Юлі — квартира її доньки просто не вмістила б таку галасливу компанію. Ліда, якій на початку грудня зробили повне медобстеження, отримала від лікаря «зелений світ»: трохи слабкого ігристого напою їй можна. Мама, звісно, одразу взяла це під особистий контроль.

— Тільки один келих, доню, і то розведемо з водою —  сказала вона, але очі сміялися.

Вечір видався теплим і затишним. На столі парували фірмові голубці баби Юлі, миски з олів’є, «Шубою», вінегретом і ще кількома салатами, які всі разом нарізали під її керівництвом. Родина сиділа довго, розповідала, як минув рік.

Влад з гордістю розповідав, як закрив важливий проєкт і як Вероніка допомогла йому не згоріти на дедлайнах. Вероніка скромно додавала деталі, а потім зізналася, що цього року нарешті закінчила курси англійської й тепер мріє про подорож удвох навесні.

Антон жартував, що його рік був «стабільно самотнім», але вже є кілька «перспективних реакцій» у чатах. Баба Юля тільки хмикнула:

— Головне, щоб не було вибухонебезпечних сумішей, як у тебе два роки тому.

Ліда розповідала про школу, нових друзів і те, як нарешті почала краще вчити хімію — «бо бабуся пояснює так, що навіть таблиця Менделєєва стає цікавою».

Баба Юля слухала всіх, іноді вставляючи свої фірмові коментарі:

— Головне в житті — правильні реагенти. А решта — питання концентрації та температури.

Коли годинник почав наближатися до дванадцятої, всі перейшли до вітальні. Влад дістав охолоджену пляшку хорошого ігристого. Баба Юля одразу взяла керівництво: