Частина 16

Ліда бадьоро зайшла до школи. На її рюкзаку блищала маленька брошка у формі періодичної таблиці. Вона ще не встигла дійти до свого класу, як її оточили знайомі обличчя.

— Лідооо! — першою підскочила Аліса, а поруч з нею, тримаючи її за руку, стояв Степан — високий, спокійний десятикласник. Трохи позаду посміхалися Катя і Марія.

— О, повний склад! — засміялася Ліда. — Доброго ранку, командо.

Аліса відразу перейшла до головного, з хитрою усмішкою оглядаючи подругу:

— Ну що, третій елемент? Розказуй чесно і без тайок. Які у тебе стосунки з Макаром? Ти його від нас ховаєш, чи як? Ми вже чули якісь чутки, а деталей немає!

Ліда трохи почервоніла, але не відвела погляду. Вона звикла бути щирою з подругами.

— Та не ховаю я його, — усміхнулася вона. — Просто… все ще на етапі «реакція тільки починається». Макар — він зовсім інший, ніж ті, хто раніше підходив. Спокійний, розумний, дуже уважний. З ним легко. Ми разом у лабораторії працюємо, розмовляємо про хімію, про життя… Він мене не тисне, не грає в «крутого». Просто є поруч — і від цього приємно. Я йому теж подобаюся, це видно. Але ми не поспішаємо.

Катя театрально приклала руку до серця:

— Ого, у нашої Літій з’явився стабільний елемент! Це ж треба.

Марія захихикала:

— І головне — не Денис. Я вже думала, що він тебе задовбає своїми підходами. А тут — нормальний хлопець із лабораторії. Коли вже покажеш нам цього Макара?

Степан, який до цього просто посміхався, кивнув:

— Якщо він нормальний — то чому б і ні? Давайте вже збиратися разом. Можна в те нове кафе біля парку, там затишно і не дорого. У суботу, наприклад?

— Точно! — підхопила Катя. — Я свого хлопця приведу, Марія теж свого тягне. Буде повний комплект. Лідо, ти теж приходь із Макаром. Не ховай його в лабораторії, хай покажеться народу!

Ліда розсміялася, але в очах з’явилася легка задума.

— Я запитаю в нього. Якщо він не проти — то чому б і ні. Тільки ви його не лякайте одразу всією компанією, він у мене трохи сором’язливий.

Аліса підморгнула:

— Ми будемо чемними. Ну, майже. Головне, щоб він тебе вартий. А якщо що — Степан перевірить, чи надійний хлопець. І ваші хлопці теж

Степан тільки розвів руками:

— Я ж нічого не казав…

Дівчата знову засміялися. Ліда відчула приємне тепло: добре, коли є друзі, які щиро радіють за тебе і не тиснуть. Вона вже уявляла, як розповість Макару про цю розмову. Мабуть, він почервоніє, як завжди, коли мова заходить про «офіційні» зустрічі, але в глибині душі йому теж буде приємно.

— Добре, — кивнула Ліда. — Я поговорю з ним. Якщо все складеться — йдемо в кафе. Тільки без допитів з пристрастю в перші п’ятнадцять хвилин, домовились?

— Домовились! — хором відповіли подруги.

Дзвоник на урок уже лунав коридорами, а Ліда йшла до класу з легкою усмішкою.

* * * * *

Напередодні Нового року в будинку баби Юлі стало особливо гамірно. Спочатку приїхав старший брат Ліди — Влад, а з ним його дівчина Вероніка. Трохи пізніше підтягнувся й Антон, другий брат, який поки що був вільний і тому жартував, що «прийшов набрати досвіду у бабусі».

Щойно Вероніка переступила поріг, баба Юля одразу оцінила її теплим, проникливим поглядом.

— Ого, — усміхнулася вона. — Так ось яка ти, Вероніко.

Вероніка, симпатична дівчина з довгим каштановим волоссям і щирою усмішкою, не розгубилася. Вона відразу підійшла і міцно обійняла бабусю:

— Юліє Миколаївно, дуже приємно! Влад стільки про вас розповідав. Я навіть трохи хвилювалася.

Баба Юля засміялася і теж обійняла її у відповідь:

— І правильно хвилювалася. Я страшна бабуся. Особливо коли починаю розповідати, як виховувала їхню матір.

Влад стояв поруч і посміхався:

— Ба, не лякай її з порогу.

— Та я й не лякаю, — махнула рукою Юля. — Вероніка мені вже подобається. Розумні очі та обіймає щиро. Це рідкість.

Антон, який стояв трохи осторонь з пакетом мандаринів, хмикнув:

— А мені, значить, тільки мандарини носити? Я теж можу когось привести… коли-небудь.

— Приводь, — спокійно відповіла баба Юля. — Але тільки якщо вона не буде боятися розмов про хімію.

Вероніка розсміялася і сказала:

— Я вже готова. Влад мене попереджав, що у вас тут не просто сім’я, а ціла періодична таблиця.

Баба Юля задоволено кивнула і раптом запропонувала:

— Слухайте, діти. А давайте ви на святкування залишитеся у мене? Місця вистачить усім. Ліда теж буде, Влад з Веронікою, Антон… Буде повний будинок. Я приготую свої фірмові голубці, а ви допоможете з салатами.

Влад переглянувся з Веронікою. Та відразу кивнула.

— Ми з радістю, ба, — сказав Влад. — Якщо тільки ти не почнеш нас усіх «виховувати».