Частина 15

Напередодні Нового року лабораторія перетворилася на святкову колбу, повну тепла й блиску. Гірлянди обвивали шафи з реактивами, на столах замість пробірок стояли частування, а в центрі кімнати сяяла ялинка, прикрашена маленькими хімічними символами. Повітря наповнювалося запахом мандаринів, хвої та святкового настрою.

Макар і Ліда прийшли разом. Ліда в червоній сукні з блискітками випромінювала енергію, а Макар у новій сорочці почувався трохи ніяково, але поруч з нею — спокійно й приємно.

— Готовий до новорічної реакції, стабільний? — підморгнула Ліда.

— Головне, щоб не вибухнула занадто швидко, — усміхнувся він.

Сергій уже розливав «лабораторний коктейль», Тамара прикрашала стіл, а Григорій Дмитрович, як завжди стриманий, але в гарному настрої, розмовляв з іншими співробітниками. Баба Юля сиділа за столом, елегантна й спокійна, спостерігаючи за всіма з теплою усмішкою.

Раптом двері відчинилися. На порозі стояла Олена Василівна — директриса інституту. У лабораторії відразу пролунали радісні голоси.

— Олено Василівно! Яка приємна несподіванка! — вигукнув Сергій.

— Нарешті до нас! — додала Тамара.

Всі співробітники щиро зраділи. Григорій Дмитрович, її безпосередній підлеглий, підвівся першим і теплим, шанобливим голосом привітав:

— Добрий вечір, Олено Василівно. Дуже раді вас бачити на нашому маленькому корпоративі.

Директриса усміхнулася й одразу підійшла до баби Юлі. Вони міцно обійнялися.

— Юліє Миколаївно, моя дорога вчителько й наставнице! — щиро сказала Олена Василівна. — Скільки років, а ви все така ж енергійна. З директорського крісла інституту — і в лаборантки... Це треба мати таку мужність і відданість справі. Я завжди вами пишаюся. І хочу, щоб ми разом продовжували вашу справу — щоб хімія в інституті горіла ще яскравіше.

Баба Юля розчулено усміхнулася:

— Головне, щоб молоді іскрилися. А ми вже підтримаємо потрібну концентрацію.

Григорій Дмитрович підняв келих:

— За Олену Василівну — нашого керівника, і за Юлію Миколаївну — нашого головного каталізатора! Нехай новий рік принесе тільки успішні реакції.

Саме в цю теплу мить двері лабораторії знову відчинилися. На порозі з’явилася Леся з великим, гарно запакованим подарунком у руках. У лабораторії пролунали радісні голоси.

— Леся! — зраділа баба Юля.

Леся підійшла прямо до Юлії Миколаївни, міцно обійняла її та простягнула подарунок:

— Юліє Миколаївно, це вам. Від щирого серця. Дякую за все, що ви для мене зробили. 

Баба Юля розчулено прийняла подарунок і погладила Лесю по щоці.

Олена Василівна, яка щойно розмовляла з Юлією, тепло усміхнулася:

— Лесю, яка приємна несподіванка! Рада тебе бачити.

Пізніше, під час короткого перекуру біля вікна, Олена Василівна, Леся та Юлія Миколаївна стояли разом. Леся запалила сигарету, а Олена Василівна з усмішкою звернулася до неї:

— Ти добре влилася в інститут, Лесю. За три місяці аспірантури — просто чудові результати. Я отримую тільки позитивні відгуки.

— Дякую, Олено Василівно, — щиро відповіла Леся. — Я не підведу. Буду працювати ще старанніше.

Баба Юля з теплою гордістю подивилася на обох жінок:

— Я пишаюся своїми ученицями. Олена Василівна — вже директор інституту, а тепер і Лесю ти, Олено, так високо оцінила. Це найкращий новорічний подарунок для мене.

Олена Василівна м’яко засміялася:

— Тоді я вже зобов’язана й до Володимира Івановича зазирнути. Не можна обділити увагою таку сильну лабораторію.

Григорій Дмитрович, який підійшов до них, кивнув:

— Передайте від нашої лабораторії найщиріші поздоровлення з Новим роком. Нехай у них усе вдається так само добре.

— Обов’язково передам, — пообіцяла Леся.

 — І я теж, — додала Олена Василівна.

Невдовзі Олена Василівна та Леся разом пішли коридором до Володимира Івановича. Там уже тривав свій святковий вечір. Володимир Іванович у колі своїх підлеглих зустрів гостей з широкою усмішкою:

— Олено Василівно! Яка приємна несподіванка. Радий вас бачити.

Олена Василівна привітала всіх присутніх:

— З Новим роком, дорогі колеги! У вас чудові результати цього року. Інститут пишається вашою лабораторією.

Один із інженерів, літній чоловік у светрі, не втримався:

— Та це завдяки тому, що цього року до нас приєдналася Леся. Вона реально дуже сильно допомогла.

Олена Василівна злегка посміхнулася:

— Я, чесно кажучи, не хотіла нікого виділяти, але раз уже заговорили… Так, Леся справді дуже допомогла. Продовжуй у тому ж дусі.

Леся скромно кивнула, а коли вони з Володимиром Івановичем закурили, то розсміялися.

— Свято шикарне, — сказала Леся.