Частина 13

Одного дня, коли Макар і Ліда закінчили черговий дослід, баба Юля помітила, як Макар довго дивиться на колбу, де реакція йшла повільно.

— Не виходить швидко? — усміхнулася вона.

— Повільно якось, — зітхнув Макар. — А в книжці написано, що ця реакція має йти швидше.

Баба Юля кивнула і підійшла ближче. Ліда теж зацікавлено підсунулася.

— О, це ідеальний момент, — сказала баба Юля. — Сідай, Макаре. Зараз поясню про каталізатор. Просто і по-людськи.

Вона взяла чистий аркуш паперу і намалювала дві схеми:

— Уяви просту реакцію: A + B → AB. Ця реакція йде, але дуже повільно. Молекулам треба довго «шукати» одна одну, стукатися правильними боками, долати енергетичний бар’єр. Як два сором’язливі підлітки на дискотеці.

Ліда тихо хихикнула.

— А тепер, — продовжувала баба Юля, — додаємо C — каталізатор. Що відбувається?

Вона намалювала нову схему:

A + C → AC (швидко)

AC + B → AB + C (теж швидко)

— Каталізатор спочатку реагує з А, утворює проміжну сполуку AC. Ця сполука вже активніша, їй легше взаємодіяти з B. В результаті ми отримуємо той самий продукт AB, а каталізатор C звільняється і може працювати далі. Він ніби «підсаджує» молекули одна до одної, допомагає їм зустрітися швидше і легше.

Макар замислено кивнув:

— Тобто каталізатор сам не витрачається?

— Саме так! — баба Юля підняла палець. —Toчніше, витрачається, а потім повертається до відправної точки! Він виходить з реакції таким самим, яким і заходив. Може працювати багато-багато разів. Як добра фея, яка зводить людей, реагує з ними,а потім стоїть осторонь і посміхається.

Ліда не втрималася і вставила:

— Або як я в компанії. Приходжу — всі починають більше рухатися, сміятися, щось робити. А коли я йду — всі знову сповільнюються.

Баба Юля засміялася:

— Приблизно так, моя іскриста. Ти в нас — живий каталізатор. А от Макар більше стабілізатор. Разом ви — ідеальна пара для реакції.

Макар почервонів, але все ж запитав:

— А в житті теж так буває? З людьми?

Баба Юля подивилася на нього уважно і м’яко відповіла:

— Звичайно. Іноді людина приходить у твоє життя і різко прискорює всі процеси. Робить так, що те, що раніше йшло важко і повільно, раптом починає відбуватися легко і яскраво. Але справжній каталізатор ніколи не намагається змінити тебе назавжди. Він просто допомагає тобі стати кращою версією себе… а потім відходить убік, коли ти вже можеш сам.

Вона легенько штовхнула Макара в плече:

— Зрозумів?

— Зрозумів, — тихо відповів Макар, дивлячись на Ліду.

Ліда, яка зазвичай іскрилася жартами, цього разу просто усміхнулася і нічого не сказала. Тільки легенько штовхнула його ліктем у відповідь.

Баба Юля задоволено спостерігала за ними та тихо додала:

— Ось тому хімія — найкраща наука. Вона вчить не тільки речовини, а й людей.

Наступного дня Оксана Петрівна побачила знайому постать. Леся стояла, тримаючи в руках телефон.

— Лесю? — здивовано усміхнулася Оксана. — Ти до мене?

Леся підняла голову й одразу засяяла.

— Оксанко! Привіт! Я у справах. Випадково тут. Не треба тобі кудись? Може, підвезти чи провести?

— Та ні, не треба, — махнула рукою Оксана. — Уроки вже скінчилися, а побачення з Родіоном тільки ввечері. Я вільна.

— О, чудово!  Я дуже рада тебе бачити, чесно.

Вони повільно пішли алеєю. Оксана уважно глянула на подругу.

— А ти як? — запитала Оксана. — Розкажи, що в тебе.

Леся усміхнулася.

— Та все добре. Я у Володимира Івановича працюю. Але з Григорієм Дмитровичем часто перетинаємося по роботі — гранти спільні, обладнання тощо. Він мене завжди підтримує. А Макар у нас — просто золото. Ти його так добре підготувала, Оксанко. Він формули не просто знає — він їх розуміє. Вчора так класно допоміг з новим синтезом, що Григорій Дмитрович похвалив.

Оксана тихо засміялася, трохи почервонівши.

— Та я підозрюю, що його більше ти навчаєш, ніж я. Я тільки базу дала, а в лабораторії він уже під твоїм крилом розквітає.

Леся голосно розсміялася.

— Ну, може, трошки і я. Але база — твоя. Без тебе він би туди навіть не потрапив.

Оксана кивнула й вирішила поділитися вчорашньою зустріччю.

— До речі, вчора ввечері я Юлію Миколаївну зустріла. Ми так мило поговорили біля її будинку. Вона тебе дуже хвалила. Каже, що Ліда вже більше до тебе прислухається на роботі, ніж до когось іншого. «Іскри летять», — так і сказала.

Леся усміхнулася тепло, в очах з’явився м’який блиск.

— Юлія Миколаївна… Вона завжди все бачить. Ліда — молодець, талановита дівчина. Ми з нею добре спрацювалися. А Макар… ну, ти ж бачила, як вони дивляться один на одного.