Хімія кохання

Частина 11

Увечері Ліда повернулася додому пізніше ніж зазвичай. Батьки вже чекали її на кухні — мама розливала чай, а тато сидів з ноутбуком, але одразу закрив його, коли донька зайшла.

— Ну як там наш юний хімік? — усміхнувся батько, обіймаючи її.

— Чудово! — Ліда сяяла. — Ми з Макаром сьогодні робили фільтрацію, а потім ще одну реакцію окиснення. Він такий класний напарник! Не боїться рук забруднити та все швидко розуміє.

Мама підняла брову:

— Макар? Це той хлопчик з району, про якого ти розповідала?

— Ага. Він у сьомому класі, але розумний — жах. І головне — нормальний. Не вискочка і не мовчить весь час, як деякі в нашому ліцеї.

Батько налив собі чаю і сів зручніше:

— А у твоєму ліцеї як справи з… ну, з хлопцями? Ти ж у нас вже велика.

Ліда театрально зітхнула, сідаючи за стіл і підгортаючи під себе ноги:

— Тату, в нашому класі хороших хлопців уже давно розібрали. Залишилися або ігромани, які тільки про ігри й думають, або ті, хто вважає себе королями життя. А я… я ж сонце! — вона картинно розвела руками. — Може, тому хлопці бояться обпектися. Підходять, починають жартувати, а потім бачать, що я реально яскрава, і тікають. Мені здається, вони хочуть дівчину «простішу», щоб не треба було старатися.

Мама засміялася:

— Лідо, ти не сонце, ти цілий вибух. Нормальний хлопець не злякається, а навпаки — захоче бути поруч.

— От саме! — Ліда тицьнула пальцем у повітря. — Макар, наприклад, не боїться. Він стабільний, спокійний, але при цьому цікавий. З ним можна і про хімію поговорити, і просто посміятися.

Батько лукаво примружився:

— Ого, вже й «Макар, наприклад». Це серйозно?

— Татууу! — Ліда закотила очі, але посміхалася. — Ми просто друзі. Поки що. Але… приємно, коли є з ким нормально спілкуватися. У ліцеї всі такі правильні, такі «елітні», що іноді хочеться кричати.

Увечері у квартирі Макара пролунав знайомий усім звук — унітаз рішуче відмовлявся працювати. Вода стояла, як у болоті.

Батько вийшов з ванної кімнати з мокрими руками та роздратованим обличчям.

— Ну от, знову! Промивав «Кротом» двічі. Реклама бреше, як завжди. Купуєш дорогу банку, а воно тільки запах неприємний робить.

Макар, який сидів за столом і щось записував, підняв голову:

— Тату, «Кріт» тут не допоможе. Це не просто засмічення. Це, швидше за все, проблема з основою.

Батько скептично хмикнув:

— О, наш домашній Бекетов прокинувся.

Мати, яка саме заходила на кухню, засміялася:

— Ой, зараз почнеться лекція.

Макар не знітився:

— Якщо лужна основа «Крота» не діє, значить, засмітилося щось лужне. Або… — він зробив паузу для ефекту, — хтось випадково викинув у унітаз зимову шубу. Вона ж велика, довго реагуватиме.

Мати голосно зареготала:

— Шубу?! Макаре, ти серйозно? У нас навіть немає шуби! Хіба що твій батько свою стару дублянку вирішив заховати від мене.

Батько театрально схопився за серце:

— Ображаєш! Моя дублянка — сімейна реліквія! Я її ще у 2008-му купував. Вона мене переживе.

Макар посміхнувся і продовжив:

— Якщо основа не діє, треба протилежне — кислоту. У нас є щось кисле?

Мати розвела руками:

— Тільки лимонна кислота для чайника.

— Неси! — Макар підхопився. — Будемо робити домашню реакцію.

Вони втрьох нагріли воду в чайнику, розчинили пачку лимонної кислоти та обережно вилили в унітаз. Спочатку нічого не відбувалося, вода стояла. Батько вже хотів щось скептично сказати, але через кілька хвилин почувся характерний звук — вода почала повільно проходити.

— Ого! — здивувалася мати. — Працює!

— Бачиш, — гордо сказав Макар. — Хімія бабусі Юлі найкраща у світі. Завтра купи, будь ласка, соляну кислоту. А якщо не буде — ще дві пачки лимонної.