Частина 9

Після обіду працівники зібралися в кабінеті Григорія Дмитровича, .

Григорій Дмитрович сидів у своєму кріслі і спокійно, але жорстко розбирав помилки підлеглих.

— Сергій, ти вчора залишив реактив без маркування. Знову. Це не дрібниця. У нас не дитячий садок.

Інженер Сергій тільки кивнув, не сперечаючись.

— Тамаро, — продовжував начальник, — звіт по вчорашній серії запізнився на дві години. Я розумію, що роботи багато, але дисципліна є дисципліна.

Тамара почервоніла і щось тихо записала в блокнот.

Григорій Дмитрович м’якше додав:

— Загалом ви всі працюєте добре. Але дрібниці вбивають якість. Хімія не прощає недбалості. Навіть маленької.

Коли всі розійшлися, у кабінеті залишився тільки легкий шум кондиціонера. Григорій Дмитрович  вийшов у коридор.

Там він майже одразу зустрів бабу Юлю, яка несла якісь теки.

— Юліє Миколаївно, — усміхнувся він, — якраз вас і шукав.

Вони повільно пішли коридором поруч.

— Я сьогодні знову їх «виховував», — зізнався Григорій Дмитрович. — Жорстко, але без крику. Вчуся у вас. Ви завжди вміли так зробити, щоб людина зрозуміла помилку, але не втратила бажання працювати.

Баба Юля лукаво глянула на нього поверх окулярів:

— Вчишся? То й добре. Головне — не перестарайся з жорсткістю. Люди повинні боятися не тебе, а того, щоб тебе підвести. Це зовсім різні речі.

Григорій Дмитрович кивнув:

— Саме це я і намагаюся зрозуміти. У вас це виходило природно. Люди самі хотіли працювати краще. А в мене поки що більше «начальницький» стиль. Але я стараюся.

Баба Юля легенько поклала руку йому на плече:

— Григорію, ти хороший керівник. Справедливий. Просто іноді пам’ятай: навіть найсильніша реакція потребує правильного каталізатора. А не тиску. Трохи тепла, трохи віри в людину — і результат буде кращим.

Він усміхнувся:

— Оце я і маю на увазі. Ви досі мене вчите, хоч уже давно «просто лаборантка».

Баба Юля тихо засміялася:

Вони розійшлися по своїх справах. Григорій Дмитрович ішов коридором і думав, що навіть після стількох років роботи в лабораторії найкращим учителем для нього досі залишається маленька сивочола жінка, яка колись керувала всім інститутом.

* * * * *

Наступного дня Макар знову стояв у лабораторії. Баба Юля вже чекала його з двома білими халатами.

— Сьогодні починаємо серйозно, — сказала вона. — А от і твій напарник по реакціях.

Двері розчахнулися, і влетіла Ліда у своїй фірмовій майці з Li, тільки цього разу поверх неї був акуратний білий халат.

— Привіт, стабільний! — вона тицьнула Макару рукавички. — Готовий до справжньої хімії? Сьогодні будемо окиснювати все, що погано лежить.

Баба Юля посміхнулася:

— Під моїм суворим наглядом. І не тільки моїм.

Ліда підійшла ближче, оцінювально оглянула Макара і простягнула руку:

— Привіт, стабільний елементе.. Готовий до вибухів?

Макар трохи розгубився, але вирішив не здаватися:

— Ну… якщо це контрольовані вибухи та з витяжкою, то так.

Ліда зареготала так, що в колбі на столі щось булькнуло.

— Ого, він ще й дотепний! Ба, ти бачила? Він не втік. Зазвичай хлопці починають шукати найближчий інертний газ, щоб сховатися.

Баба Юля тільки посміхалася, дивлячись на них обох.

— Ліда, не лякай дитину. Він ще не знає, що ти можеш за пів години довести будь-який розчин до кипіння одним лише поглядом.

— Це комплімент? — примружилася Ліда.

— Це констатація факту, — спокійно відповіла баба. — До речі, Макаре, її батьки — важливі люди в міністерстві. Але я їм сказала ще десять років тому: «Ваша донька буде хіміком». Донечка тоді тільки посміхнулася і сказала: «Мамо, ти знову?» А я відповіла: «Я ніколи не помиляюся в елементах».

Ліда закотила очі:

— Ба, ти знову починаєш свою легенду «Як я влаштувала долю своєї доньки»? Макаре, якщо вона почне розповідати, як оцінила потенціал мого тата ще на першому побаченні, тікай.

— А я хочу почути! — чесно сказав Макар.

Ліда зітхнула театрально, але в очах у неї стрибали бісики:

— О ні. Тепер ви двоє будете дружити проти мене. Чудово. Просто чудово. Я вже бачу, як ви вдвох будете мене виховувати.

Баба Юля всміхнулася Макару:

— Не переживай. Вона гучна, але корисна. Як лужний метал — реактивна, але без неї ніяк.

Ліда підхопила під руку Макара:

— Ходімо, стабільний. Покажу тобі, де тут найкращі реактиви. І не слухай бабу. Вона каже, що я іскриста. Насправді я просто… трохи вибухова.