Частина 6

Оксана Петрівна не поспішала йти — стояла трохи осторонь, спостерігаючи за учнем з тихою гордістю.

Леся раптом підняла голову, помітила, що подруга досі тут, і швидко підійшла до Володимира Івановича.—начальника своєї лабораторії

— Володимире Івановичу, можна я проведу Оксану? Вона ще тут, а вже пізно. Я швидко.

Керівник глянув на годинник, потім на Лесю і добродушно кивнув:

— Звісно, йди. Тут у нас все під контролем. Тільки не затримуйся надовго.

— Дякую! — Леся швидко зняла лабораторний халат. — Оксано, почекай секундочку, я тільки перевдягнуся.

Вона зникла за дверима підсобки й уже менш ніж за хвилину вийшла у звичайному светрі та джинсах, на ходу застібаючи легку куртку.

— Ого, рекорд, — усміхнулася Оксана.

— Навчилася за роки, — відповіла Леся. — Ходімо.

Вони вийшли з корпусу на прохолодне вечірнє повітря. 

— Як ти взагалі витримуєш цілий день у школі?

Оксана знизала плечима, усміхаючись.

— Звикла. Там своя динаміка. А в тебе як? Справді все так добре, як Юлія Миколаївна каже?

Леся всміхнулася.

— Загалом так. Грант продовжили, зараз працюємо над новим методом синтезу. Цікаво, але виснажливо. Іноді здається, що наука забирає все життя. А в тебе? Макар он який молодець. Я бачила, як він уважно все робить. Ти його добре підготувала.

— Він сам старається, — скромно відповіла Оксана. — Просто йому треба було дати шанс. А в школі… багато роботи. Діти різні, але є такі, заради яких варто тягнути.

Вони повільно йшли до автобусної зупинки, розмовляючи про дрібниці: про нових студентів у Лесі, про чергові шкільні пригоди Оксани, про те, що Регіна нещодавно «випадково» написала в спільному чаті однокурсників. Леся тільки хмикнула на згадку про неї.

На зупинці Леся дочекалася, поки Оксана зайде в автобус, помахала їй рукою і повернулася до лабораторії.

Володимир Іванович заходив у лабораторію. Побачивши Лесю, він ледь помітно посміхнувся.

— Швидко ти, — зауважив він. — Подругу провела?

— Так, — Леся вже на ходу вдягала халат. — Все, я готова. Можна продовжувати?

— Продовжуємо, — кивнув керівник, усе ще з легкою усмішкою. — Добре, що в тебе є такі подруги. Тримайся за них.

Леся кивнула і повернулася до лабораторії.

* * * * *

Наступна зустріч відбулась у п'ятницю. 

Дослід був класичним, але ефектним. «Хімічний вулкан».

Макар і Ліда разом змішували соду, оцет і барвник. Коли суміш почала вирувати яскраво-рожевою піною, Ліда радісно закричала:

— Дивись, Макаре! Він росте! Це краса!

— Ти як лужний метал — теж бурхливо реагуєш, — засміявся Макар.

Сергій тільки хмикнув:

— Непогано. А тепер давайте складніше.

Під керівництвом баби Юлі вони перейшли до окиснення міді. Коли на дроті з’явився красивий чорний наліт, а потім вони отримали яскраво-блакитний розчин купрум сульфату, Макар захоплено застиг.

— Це… неймовірно, — прошепотів він.

— А я що казала? — баба Юля гордо поправила окуляри. — Хімія — це не просто формули. Це театр. А ви двоє — хороші актори.

Ліда, витираючи руки, підійшла ближче до Макара:

— Знаєш, з тобою цікавіше, ніж самій. Ти не боїшся пробувати та не кричиш «ой, небезпечно!», як деякі.

— А ти не боїшся забруднити свою круту майку, — відповів Макар.

Вони переглянулися й одночасно розсміялися. Проста, легка симпатія, без зайвих слів. Просто приємно бути поруч.

* * * * *

Після дослідів баба Юля відвела Ліду вбік, поки Макар занотовував результати.

— Ну як тобі твій новий напарник? — тихо спитала вона онуку.

Ліда знизала плечима, але щоки трохи порожевіли:

— Нормальний. Не тупий, не зарозумілий. І очі в нього розумні. Питає правильні питання. Не як ті хлопці в школі, які тільки й можуть, що лайкати мої stories.

Баба Юля усміхнулася мудро:

— Він стабільний. А ти — активна. Разом ви можете дати хорошу реакцію. Але не поспішай, моя іскриста. Хай спочатку хімія в лабораторії буде.

— Баааа, — протягнула Ліда, — ти знову починаєш свої лекції про каталізатори?

— Я просто хочу, щоб ти була щаслива, — м’яко сказала баба Юля і погладила онуку по голові. — І щоб не спалила лабораторію через емоції.

Ліда засміялася й обійняла бабусю:

— Обіцяю. Поки що ми просто друзі-хіміки. Але… з ним справді весело.

* * * * *

Наступні дні в лабораторії були насичені роботою. Макар і Ліда готувалися до обласної олімпіади, але між серйозними завданнями часто траплялися довгі паузи — фільтрації, кристалізація, очікування, поки розчин «дозріє».