Частина 1

Денис увійшов у 10 клас з відчуттям, що школа вже належить йому. Високий, широкоплечий, з трохи розпатланим темно-русявим волоссям і впевненою, трохи зухвалою усмішкою, він одразу став центром уваги. Батько Дениса мав гроші — кілька автосалонів і майстерень, — але порівняно з батьками деяких інших учнів елітної школи це були скромні статки. У школі ж Дениса поважали й трохи боялися. Він міг заступитися за слабшого, а міг і влаштувати галас на перерві так, що всі вчителі ховалися в учительській.

Його репутація хулігана йшла за ним тінню, але дівчата все одно червоніли, коли він проходив коридором, засунувши руки в кишені спортивних👖 штанів.

* * * * *

Це було на початку вересня, на великій перерві. Ліда йшла з лабораторії, притискаючи до грудей зошит і колбу🧪 в захисній упаковці. Денис стояв біля вікна з друзями, коли помітив її.

— Ого, — тихо сказав він, — а це хто така стала?

— Та Ліда з 7-го, — відповів його друг Слон. — Вона завжди там, у лабораторії, хімічить.

Денис усміхнувся своєю фірмовою усмішкою і рушив уперед.

— Привіт, іскорко, — кинув він, заступаючи їй дорогу. — Що несеш? Вибухівку для шкільного свята?

Ліда підняла очі. Її щоки ледь помітно почервоніли, але голос був тихим і стриманим:

— Привіт… Це просто реактиви для досліду. Вибач, мені треба пройти.

Вона спробувала обійти його. Денис м’яко зробив крок убік, не пускаючи.

— Та постривай. Я Денис. З 10-го. Ти ж дочка того крутого хіміка, так? Розкажи, чим там займаєшся. Мені реально цікаво.

Ліда стиснула зошит сильніше.

— Я… просто проводжу досліди. Відійди, бо і справді вибухне.

Вона швидко проскочила повз нього. Денис провів її поглядом і тихо хмикнув:

— Цікава…

* * * * *

Через день він знову «випадково» опинився поруч. Ліда стояла в черзі, тримаючи тацю.

— Іскорко! — гукнув Денис, підходячи ззаду. — Давай я тебе пригощу. Що ти завжди така серйозна?

Ліда здригнулася й обернулася.

— Денисе… привіт. Дякую, не треба. У мене є гроші.

— Та кинь. Я ж не просто так. Ти мені сподобалася. Справжня, не як ці ляльки, що тільки селфі роблять. У тобі вогонь є, я бачу.

Ліда опустила очі.

— Денисе, я ще маленька для… такого. І в мене багато занять. Вибач. А прізвисько в мене—третій елемент.

Вона швидко заплатила й пішла за стіл до своїх подруг. Денис залишився стояти з тацею у руках. Слон штовхнув його в плече:

— Облом?

— Тимчасовий, — буркнув Денис, але усмішка вже не була такою впевненою.

* * * * *

Наступного тижня все змінилося.

Ліда йшла сходами, коли троє хлопців з 8-го класу почали її дражнити.

— Диви, ботанша йде! Що, знов свої колбочки несла? — один штовхнув її в плече, зошити посипалися на підлогу.

Ліда відштовхнула кривдника імовчки почала збирати зошити.

У цей момент з’явився Денис. Він підійшов одним кроком, схопив головного кривдника за комір і підняв над підлогою.

— Ти що, глухий? — тихо, але страшно сказав Денис. — Вона сказала — відчепіться. Ще раз побачу біля неї — будеш зуби збирати по всьому коридору. Зрозумів?

Хлопець кивнув, перелякано кліпаючи. Денис відпустив його, і вся трійка миттю зникла.

Потім він присів і почав допомагати Ліді збирати зошити.

— Ти в порядку? — м’яко запитав він, подаючи їй останній зошит.

Ліда кивнула, але в очах стояла тривога.

— Дякую… Але… не треба було так.

— Треба, — усміхнувся Денис. — Ніхто не має права тебе чіпати. Ходімо, я тебе проведу.

— Не треба, — тихо відповіла вона. — Я сама. Правда.

І знову пішла, швидше, ніж зазвичай.

* * * * *

Одного дня після уроків Денис знову перестрів Ліду біля роздягальні. Притулився плечем до стіни, засунув руки в кишені спортивних штанів і усміхнувся своєю фірмовою, трохи нахабною усмішкою.

— Привіт, іскорко, — сказав він низьким голосом. — Ти сьогодні особливо вогняна. Нова майка?

Ліда мимоволі зробила крок назад. Її завжди яскраві очі на мить потьмяніли від тривоги.

— Привіт, Денисе… — тихо відповіла вона, намагаючись проскочити повз.

Але він м’яко заступив дорогу, не грубо, але впевнено.

— Та постримайся. Чого ти мене весь час уникаєш? Я ж не кусаюся. Ну майже, — він усміхнувся — Ходімо після уроків у кафе? Я пригощаю. Розкажеш, чим там займаєшся в своїй крутій лабораторії. Мені цікаво.

Ліда стиснула лямку рюкзака сильніше. Вона бачила, як кілька дівчат із паралельного класу спостерігають за ними з заздрістю. Для них Денис був майже зіркою. А вона… вона просто боялася цієї його впевненості й того, як він не приймає відмову.