Глава 32

 Життя, де спадають окуляри ілюзій. Даша.

Пройшов рівно місяць з того дня як я втекла з чергового міста, що мені полюбилося.

Минулого разу зробити це було набагато простіше. Мене ніщо не тримало у тому місті. Тоді я була засмучена і розчавлена через втрату своєї малечі, а зараз я ще й зраджена. Зраджена людиною, яка зібрала моє серце по маленьких шматочках, зацілувала кожну рану, а потім розбила знову. Від цього ще болючіше, здається, у мене не залишилося сил, і я ніколи не зможу відновитися. Як тепер продовжувати життя? Життя де немає сенсу в ідеалах. Життя, де спадають окуляри ілюзій.

Але сьогодні в мене з'явився перший і поки що єдиний промінчик світла в цьому темному, похмурому і страшному світі.

Я дізналася про те, що на другому місяці вагітності, у мене буде дитина.

У мене була затримка, але я все списувала на стрес, а сьогодні мені стало погано на вулиці й перехожим довелося викликати швидку допомогу. У клініці мене приголомшили цією новиною та порекомендували бути обережною, адже після минулого викидня можуть бути ускладнення. Та й дослідження на тваринах показали, що у вагітних щурів та мишей, які дихали повітрям із вмістом хлороформу, відбувалися викидні. Я хоч і не щур, але подихати хлороформом мені довелося, без того перебуваю в зоні ризику.

Скажете, важко буде одній із дитиною на руках, в іншому місті та ще й з підробленими документами? Впевнена, я впораюся. Зараз я співаю в пристойному ресторані та отримую досить непогану зарплатню, зрозуміло що згодом живіт зростатиме і мені доведеться припинити виступати, але в мене залишається фриланс. Живу я в знімній комуналці, умови, звичайно, так собі, але з сусідами пощастило. Загалом на життя мені вистачає, зрештою мені б протриматися кілька місяців, а там Власов поїде до своєї Англії й мені більше не буде сенсу ховатись.

Найскладніше було пояснити батькам причину свого від'їзду та вмовити їх нікому нічого не розповідати про мене. Ось кого не довелося вмовляти, так це Ірину. Спочатку ми спілкувалися з нею за допомогою інтернету, лиш після народження дитини я дозволила їй приїжджати та привезти моїх батьків.

Після народження дитини, на роботі мені пішли назустріч, і тепер я можу дозволити собі винаймати пристойну квартиру. Лише один нюанс мене засмучує, щовечора йдучи в ресторан, мені доводиться залишати свого солодкого ведмежа з нянею, але це лише на кілька годин, адже виступи рідко затягуються довше за північ.

Мають рацію ті, хто каже, що дієта в їжі дає тілесне здоров'я, а дієта в людях — душевний спокій. Нарешті я можу діяти за натхненням і неспішно проживати годину за годиною, тільки як назвати те щемне почуття, яке оселилося у мене всередині з моменту від'їзду?

Але як кажуть: не захоплюйтесь планами на майбутнє, у нього на нас свої плани...

У цей прекрасний осінній вечір я диво як гарна, адже в мене прекрасний настрій в гості приїхала моя улюблена подружка. За годину в мене виступ і ми регочемо, засівши в загальній гримерці.

- Ти красуня. - Звернулася до мене Ірина, вона, як і раніше, уникає називати мене Оленою, каже це ім'я мені не йде.

- Ти теж.

- Що ти збираєшся робити? - Раптом серйозно спитала вона.

- Що ти маєш на увазі? - Чудово розуміючи про що зараз йдеться.

Я перестала уникати розмов про Власова з моменту його від'їзду за кордон. Той усіма силами брав на абордаж і подругу та моїх рідних, але так нічого не дізнався, адже ті самі нічого не знали.

- Він повернувся.

- І що з того? - Байдуже повела плечима, але дурне серце кинулося в галоп.

- Ти б його бачила. Я його навіть не впізнала відразу.

– Не хочу нічого знати. – Демонстративно закрила вуха руками.

- Але ж ти, як і раніше, любиш його. З того часу нікого до себе не підпускаєш.

- Навіщо мені хтось, у мене є Микитка.

- Ти розумієш про що я. – Наполягає на своєму.

- Не розумію.

- Дивися сама. - Вона підвелася і попрямувала до виходу. - Я зачекаю тебе у залі.

- Так, мені скоро виходити.

Мої щоки й без рум'ян стали бордового кольору, не приховати жодною пудрою. Поправивши без того ідеальну зачіску я зробила крок на сцену.

У цьому закладі я маю відмінну репутацію, і через рік нашій команді довірили виступати за власною програмою, в якій більшість пісень написано мною. Після виконання чергової ліричної композиції, зазвичай переповнений зал зустрів нас оваціями. З натовпу відокремилася постать із величезним букетом у руках. Нас попередили, що черговий чудик хоче зробити пропозицію своїй дівчині прямо зі сцени. Не особливо оригінально, як на мене, час від часу трапляються такі акції.

То був ВІН. Впізнати його було складно, але це був Андрій, незважаючи на всю браваду, немає в ньому більше напускного лоску. Він змінився, як і я за цей довгий час. У волоссі помітна сивина, підкреслює глибокий сірий колір очей. Вони обрамлені зморшками, але погляд, як і раніше, теплий і люблячий.

- Пробач мені, я хочу бути тільки з тобою. - Пересохлим горлом, сказав він, а я саме в цей момент зрозуміла, що готова пробачити йому все.

Життя нас і так здорово поламало, і немає сенсу карати один одного ще більше. Тільки ми самі можемо вилікувати ту тугу, яка засіла в наших душах.

У відповідь я зробила крок до нього і вліпила дзвінкого ляпаса, так що коробочка з каблучкою мало не випала з його рук.

- Я казав тобі, що в тебе добре поставлений удар? - Він кинув на підлогу букет, схопив мене в оберемок і палко поцілував. Почуваюся дурепою, але найщасливішою дурепою на світі…