Глава 31

Життя, де немає сенсу без ідеалу… Андрій.

Весь наступний місяць я провів на лікарняному ліжку. Переламані ребра, тріщина в стегні, роздроблений ніс, струс і зламана рука відмовилися гоїтися швидко, загалом той ще красень. Весь цей час біля моєї палати чергував поліціант, адже підозри з мене до кінця так і не зняли.

Після зустрічі з Ольгою того злощасного четверга я зустрівся зі своїм армійським другом, який нині є працівником державної структури. Він з побоюванням поставився до моєї розповіді, але не відмовив у допомозі та повірив на слово.

Так у моєму зубі з'явився чіп, що повідомляє про моє місце розташування, варто комусь врізати мені по вилиці. Тільки довіри старого знайомого недостатньо для справи та замало для зняття з мене підозр.

На щастя, Ольгу не встигли прибрати, хоч і намагалися. Після невдалого замаху на її життя, вона пішла на співпрацю зі слідством і підтвердила мої слова.

Щось мені підказує, що замах скоїли на замовлення «Груп Орд», якби за справу взявся Денис, то Ольга не мала б шансів. Або, як варіант, самі поліціянти вирішили її налякати, для прискорення процесу, так би мовити.

Усіх замішаних у цій справі притягли до відповідальності, принаймні тих, хто лишився живим. Технологам ще на початковому етапі розробки препарату, який передбачає збирання відомостей про те, яким чином діє засіб, стало зрозуміло наскільки він шкідливий та які токсичні ефекти викликає, у тому числі можливі ефекти щодо репродуктивної здатності та здоров'я потомства. Але «Груп Орд» практично банкрути та надто багато стояло для них на кону, тому вони прийняли неправильне рішення не відступати.

Додатково відкрили справу щодо дитячого будинку, там вилізли такі подробиці, що тільки дивуюся як таких тварин носить земля.

Після довгих судових позовів та розглядів, які затягувалися юристами з боку «Груп Орд», я нарешті вільний, добре хоч орден не вручили. Тільки що мені з цієї свободи? Навіщо мені життя, де його немає? Життя, де немає сенсу без ідеалу.

В Англію для просування нашого продукту поїхав Костянтин Іванович. На прощання обдарувавши мене осудливим, але водночас стурбованим поглядом. У результаті створений нами препарат «вистрілив» на європейському ринку, легко пройшов всю сертифікацію, приніс нам непоганий прибуток і славу, ми тепер багаті люди зі світовим ім'ям.

Я ж наступні кілька років витратив на пошуки слідів Шипілова чи Даші. Поки я не дізнаюся, що з нею трапилося, не заспокоюся. Мене більше ніщо не турбує, адже вона моє джерело енергії – я знаходив у ній усе. Вичерпавши всю її до дна, нічого не дав натомість. Господи, мені б тільки дізнатися, де вона? Я збожеволію. Нехай вона мені не простить, але я душу готовий віддати за те, щоб просто дізнатися, що з нею все гаразд, що вона жива.

Незважаючи на всі мої зусилля, результат був практично нульовим. Денис виявився непростим хлопцем і напасти на його слід не так просто. Одного вечора він сам мене знайшов, підійшов і підсів за столик у барі.

- Ну, як тобі? - Спитав він, ми обидва розуміли про що йдеться. - Як тобі втратити сенс життя?

- Хреново.

- Хреново. – Посміхнувся той. - А як, на твою думку, було мені.

- Ти мені мстиш за справи сторічної давності?

- Тобі мало було того, що через вас було зруйновано мою сім'ю. Ти вирішив відібрати у мене все, маленький мамин синочок. А потім ти відбив мою кохану, ти знав що я, був закоханий у Маргариту?

- Вона була ще тією повією. - П'яно заперечив.

- Заткнися. - Він ударив кулаком об стіл.

- Чому тобі мене просто не вбити? - Немає сил продовжувати цю розмову.

- Ти не боїшся смерті, ти її прагнеш. Але немає гіршого пекла, ніж пекло на землі.

- Ти прийшов потішитися? Ти знаєш, де Рита і можеш усе виправити, а я навіть кохану оплакати не можу.

- З чого ти вирішив, що вона померла?

- Що ти сказав?

- Кажу, що вона жива. Вона сама від тебе відмовилася, я лише запропонував їй вибір. Дзвінок тобі або нові підроблені документи далеко від тебе, неважко здогадатися, що вона обрала раз ти тут і в такому стані.

- Де вона зараз? - Схопив того за барки, перегнувшись через столик. - Ти знаєш, яке ім'я було вказано в нових документах, адже так?

– Знаю.

- Ти скажеш його. - До кінця не вірю у те, що відбувається.

– Скажу. Її тепер звуть Олена Іванова і знайдеш ти її за цією адресою. - На стіл лягла фотографія, на звороті якої записано адресу.

Буквально сусіднє місто, весь цей час моя дівчинка була зовсім поряд. Тремтячими руками я перевернув знімок і заплакав.

Щасливе обличчя юної дівчини дивиться повз об'єктив камери, вона навіть не підозрює, що її знімають, але головне не це. За руку вона тримає на вигляд півторарічного малюка. Той задоволений іде поруч і штовхає ніжкою листя, що обсипалося. Улюблений силует, такої бажаної душі, яка так змінилася за ці два з лишком роки. Погляд її став жорсткішим, у ньому читається розчарування і туга, вона тепер доросліша за мене. Доросліше на ціле людське життя. Але від цього вона не стала менш чарівною, а волосся ... Немає більше дивного довгого волосся, є акуратне каре каштанового кольору.

Коли я підняв мокрі від сліз очі від знімка, Дениса в барі більше не було і мені не варто затримуватися.