Глава 22

Ніч одкровень. Андрій.

Мені не хотілося їхати з селища, порушувати наше з Дашею усамітнення. Мені подобається з нею займатися, дівчина дійсно здатна і має гнучкий розум.

Але все добре має властивість рано чи пізно закінчуватися. Ось і вихідні пролетіли якось надто вже швидко. Канікули у Даші закінчилися і тепер кількість занять доведеться скоротити, адже їй потрібно готуватися й до інших предметів також. Та й мені варто зайнятися справами.

До міста заїхали темнотою. Пронизливий вітер нагнав хмари, ті норовлять прокинутися на землю сніжним мішком.

- Запросиш? - Під'їхали до її будинку.

- Іншим разом. - Коротко відповіла і вийшла в хуртовину.

Я залишився в машині спостерігати за її фігурою, що віддаляється, по доріжці, освітленій вуличним ліхтарем.

Я бачу, що теж подобаюся їй. Дашу стримує щось інше. Потрібно буде зайнятися її біографією.

А зараз, собі загадав: якщо обернеться, то все вийде. Вона обернулася, сміючись помахала на прощання, а я залишився гадати, що саме під «все» я мав на увазі.

Мій двір зустрів мене менш привітно, холодні чорні вікна зяють як запалі дірки очних ямок. Загнав машину в гараж і через суміжні двері увійшов до хати.

Недобре відчув відразу. Тихий шурхіт за стіною, до вимикача дістатися не встиг, як щось важке завалилося мені на плече. Ухилитися вийшло в останній момент і удар не припав мені на голову, інакше лежав би я зараз у відключці, але і на плече дісталося відчутно.

Вражений ударом, я забарився, а противник встиг піти. Незабаром почувся звук автомобіля, що віддаляється. Швидше за все нападник був один, адже якби у нього був спільник, той обов'язково попередив би першого про моє повернення.

Потираючи забите місце, я пройшовся по кімнатах. Хтось з душею постарався, будинок перевернутий догори дном. Речі розкидані по підлозі, навіть чохли з меблів не полінувалися зняти. Очевидно, шукали флешки, добре я встиг сховати носії по дорозі в пасаж.

Чорт, як плече болить. Стягнув із себе светр, під ним у районі шиї наливається кров'ю величезний синець. Добре, хоч не по голові.

Не встиг порадіти своєму щастю, пролунав звук мобільного дзвінка, номер прихований, щось новеньке.

– Слухаю. – Взяв слухавку.

- Правильно робиш. - Пролунав у трубці грубий чоловічий голос. - Чуєш розумник, тобі на розв’язання питання дається тиждень. Не зробиш, нарікай на себе і за своєю красунею раджу доглядати краще.

Невідомий скинув виклик, розлютив мене гад. У кулаку затис нічим не винним апарат, а серце стислося від поганого передчуття. Даша!

- У тебе все гаразд? - Набрав її номер.

- Дайте вгадаю, у вас також усе перевернуто?

- Чому ти не подзвонила одразу? - Налетів на неї, відчуваючи полегшення від її голосу.

- Навіщо? – Щиро здивувалася вона, а я стиснув кулаки від злості вкотре.

- Поліцію викликала?

- Не бачу в цьому сенсу.

- Гаразд збирайся. Я зараз приїду по тебе.

- Ні в якому разі. Я зараз трохи приберуся і спати ляжу. Упевнена, якби я була ціллю грабіжників, ми б зараз з вами не розмовляли. - Певний сенс у її словах є, але мені самому хотілося б переконатися, що з нею все гаразд. – А завтра я зміню замки на міцніші.

- Ти сказала «грабіжники», у тебе щось пропало?

- Так, ноутбук.

- На ньому було щось важливе?

– Дипломна. – Трохи подумавши, відповіла.

- Гаразд, завтра розберемося з твоїми замками. - Дав відбій.

Сенсу красти у дівчини комп'ютер не бачу зовсім. Ховати матеріал у комп'ютері студентки – дурість, мені б ніколи не спала таке на думку. Мабуть, «Груп Орд» не гидують жодними методами. Зрозуміли, що за допомогою старого натиснути не вийде, до того ж напрацювання ми сховали, взялися за Дашу. Сумнівний крок, як на мене. Хіба що, моє ставлення до неї більш очевидне з боку, ніж мені здається.

Настання завтрашнього дня вирішив не чекати, треба розв’язувати питання зі студенточкою прямо зараз. Поартачиться трохи, але все одно буде як я скажу. Стрибнув у машину і через двадцять хвилин стояв біля її дверей.

– Відкривай, це я. – Голосно постукав у двері.

- Що ви тут робите? Я просила не приїжджати. - Їй довелося відійти під моїм натиском і пропустити мене у квартиру. – І взагалі, можна тихіше, ніч надворі, сусіди вже сплять.

- Все сказала? А тепер збирайся чи тобі допомогти. - Підчепив з купи розкиданих речей інтимну деталь гардероба, дуже мила річ.

- Я нікуди не поїду. - Вона вихопила шовкові трусики з моїх рук.

- Як ти мене дістала, що складного в тому, щоб просто зібрати свої речі й запакувати їх у цю чортову сумку.

- Нічого складного. Якщо я вас так дістала, то дайте мені спокій, причепився як банний лист.

- Відчеплюся, розберуся зі справами й вали на всі чотири сторони, а зараз будь добра. - Простяг їй дорожню сумку. - Не виводь мене з себе.

Вона з силою кинула її на підлогу.

- Та що взагалі відбувається? Я маю право це знати?

- Маєш, на мене вирішили натиснути за допомогою тебе. Все це, – обвів рукою кімнату, – попередження. Я не збираюся чекати кардинальних дій. Незабаром я в усьому розберуся. Потерпиш мене тиждень-другий?

Насправді я планував упоратися раніше, адже процес уже запущено, але їй про це знати необов'язково. Сумніваюся, що дівчині загрожує реальна небезпека, але підстрахування не завадить.

- Чорт знає що. - Вона в серцях штовхнула речі ногою. – Вам доведеться почекати, я не можу залишити квартиру у такому вигляді, господиня мене приб'є.

- Я допоможу. - Кивнув їй у відповідь.

- Краще каву зваріть.

Я заходився варити ароматну жижу, а Даша взялася за прибирання.

– Це що у тебе, татуювання? - Побачив краєм ока частину візерунка на її ключиці.

– Ні. - Вона поправила комір сорочки, в яку встигла переодягнутися по приходу.

- Як ні, дай я подивлюся.