Глава 16

Неочікувана реальність. Андрій.

На ранок наступного дня ідея привести Дарину до дослідницького центру здалася мені привабливішою. Там я зможу, не кваплячись займатися з дівчиною і паралельно спостерігати над експериментом.

- Як там учорашній матеріал? - Набрав її телефоном і почав замість вітання.

- З перемінним успіхом. - Зам'ялася вона.

- Чому ж тоді не дзвонила?

- Не хотіла вас турбувати, раптом ви зайняті.

- Якби я був зайнятий так і сказав би. Гаразд, будеш покарана. Ти сьогодні чим зайнята?

- Нічим. – Невпевнено відповіла.

- Чудово, скидаю тобі адресу. Піднімешся на шістнадцятий поверх, подзвониш і я тебе зустріну.

– А?

- Чекаю об одинадцятій. – І дав відбій.

Нема коли розмовляти, мені багато чого потрібно встигнути. Сьогодні в інституті намічаються збори щодо планування навчального процесу наступного семестру. Розгрібати свої справи довелося за прискореною програмою і ближче до призначеного часу я припаркувався біля центру. Дашу зустрів на порозі.

- Я встиг. Привіт. – Привітався першим.

- Навіщо так поспішати, могли б перенести.

- Ага, і дати тобі розслабитись? Не піде.

- Що це за місце? - Змінила вона тему.

- А то ти не знаєш.

- Знаю, а що ми тут робитимемо?

- Ти займатись, а я працюватиму. – Натиснув кнопку ліфта.

Костянтин Іванович незмінно на робочому місці, працювати на благо суспільства це для нього все.

- Доброго дня. - Привітався з ним за руку. - Знайомтеся, це Дар'я.

- Дуже приємно, Костянтин Іванович. - Представився той у відповідь і потис дівчині руку.

- Мені теж. - Несміливо відповіла вона. Дивись на неї, яка тиха зараз стала, а так одразу й не скажеш.

- Я вчора вам розповідав про неї. - Пояснив професору.

- Ви та сама тямуща студентка? - Ось же старий підлабузник, розбовтує всі мої секрети.

- Напевно. – Обличчя Дашки залилося рум'янцем, вона перевела свій погляд на мене.

- Розташовуйтесь, люба дівчино. - Старий вказав їй на вільний стіл.

Дівчина мовчазно кивнула «дякую». Я допоміг зняти їй верхній одяг і відніс його разом зі своїм у гардероб.

- Тримай халат, - простяг їй білий лабораторний халат та окуляри. - Ти озирнися тут хвилин десять, я скоро повернуся.

Сам попрямував до професора дізнатися про ранкові новини і чи є якийсь прогрес. Розглядаючи порівняльні графіки, я одним оком спостерігав за Дашею. Вона дістала з рюкзака свій блокнот, перегорнула останні записи, щось накреслила синьою ручкою.

- Приступимо? - Повернувся до неї. - Показуй, що ти вчора зробила.

Я встав позаду неї, як би ненароком вдихнув запах волосся. Її волосся — це просто фетиш якийсь для мене, хоч би одним вічком подивитися як воно виглядає без цієї безглуздої заколки.

Уважно вивчив списані нею сторінки, що ж дуже непогано.

- Ось тут, переглянь. – Обвів пальцем рівняння. – Що з теорією?

- У мене є деякі запитання.

– Давай.

Вона розклала роздруковані аркуші, біля деяких рядків на полях є позначки у вигляді галочок та знаків питання. Я почав заповнювати прогалини в матеріалі, принагідно відповідаючи на її запитання. Сьогодні їх було більше, видно, що вона з усією відповідальністю підійшла до поставленого завдання.

- Тепер зрозуміла?

- Так.

- Тоді, ось тобі ще завдання. Працюй, будуть питання – клич, я поряд.

Вона уткнулася в свій блокнот, поправивши комір светра. Тоненькі пальці мазнули по шиї, а я згадав яка вона ніжна на дотик. Перед очима з'явився момент, як від хвилювання здіймалися її груди, як при кожному русі виблискував від світла чорний атлас її блузки.

- Що виходить? – Вирвав із мрій Костянтин Іванович.

– Ось, за графіком видно, що саме у цьому періоді відбувається розпад частинок. - Я почав заносити дані останніх спостережень до таблиці на своєму комп'ютері. Професор людина головаста, але з комп'ютерами не дружить зовсім.

- Чому ж вона не засвоюється? – Задумливо промовив він.

- Мені здається, в цьому елементі варто зробити заміну. - Відповів, а сам задивився на апетитну попку студентки, в цей момент вона привстала зі свого місця, дістаючи щось з рюкзака. На ній сьогодні джинси, що обтягують, виглядають чудово.

– Може спрацювати, давай спробуємо. - Лікар повернувся до свого столу, крадькома поглядаючи на мене.

- Вам принести каву, професоре? - Потрібно припиняти це безумство.

- Так будь ласка. – Відповів той.

- Даша, тобі чай чи каву?

- Каву, якщо можна.

Я спустився поверхом нижче до кавового автомата. Потрібно поставити в лабораторії кавову машину та перестати бігати таку далечінь. Впевнений, зараз старий влаштує Даші справжній допит, тож треба швидше повертатися. На підносі приніс три склянки з ароматним напоєм.

– Я закінчила. - Порадувала студентка, а я простяг їй коричневий стаканчик.

- Цукор? - Запропонував їй.

- Ні дякую. - Вона зняла кришку і відпила ковток.

Костянтин Іванович також забрав свою порцію, він любить солодке, тому всипав відразу три пакетики цукру.

- Добре, ти зрозуміла, де була помилка?

- Так.

- Костянтине Івановичу, ви їй не допомагали?

- Ні, що ти. Дашенька сама до всього здогадалася.

Дашенька значить, уже обробив мою студентку за моєю спиною.

– Розглянемо тоді новий матеріал?

- Хлопче, дай дівчині насолодитися напоєм. – Звернувся до мене Іванович. - Тобі б тільки працювати.

- Все нормально, я можу слухати та пити каву. - Заступилася за мене Даша, як це мило з її боку.

- Дашенько, розкажіть мені про себе. - Цього разу він звернув свій погляд на неї.

- Що вам цікаво дізнатися?

- Ви вже визначились із професією?

- Так, мені подобається стоматологія. Хочу стати протезистом.

- Гарний вибір. – Шанобливо кивнув він. – Андрій казав, що ви відмінниця, але я раніше вас не бачив в університеті.