Глава 14

 Дослідницький центр. Андрій.

До третьої ночі я ганяв по засніженому нічному місту. Вчорашній день, можна сказати, мало вдалий по всіх напрямках. Зустріч щодо останнього замовлення дала не дуже приємний результат. Якщо раніше моя робота полягала у наданні різного роду консультацій, то зараз мені пропонують інтегрувати зовсім новий, невивчений як слід продукт під існуючий ринок.

Вигадати таку схему мені звичайно під силу, але це незаконний захід. І якби тут не йшлося про людське життя, то я зміг би домовитися зі своєю совістю і наплювати на моральні принципи, але тут справа в іншому. Я вникнув занадто далеко і чи вдасться мені зіскочити так просто — це інше питання.

Обдумавши план подальших дій, трохи прийшов до тями. Щодо Даші, не розумію з чого я так завівся. Вона для мене як бажана іграшка, і не отримавши її в певний момент я засмутився, всього лиш. Але хто сказав, що все скінчено? Це тільки початок.

В університет вирішив сьогодні не їхати, а одразу попрямувати до дослідницького центру.

- Доброго дня, Костянтине Івановичу. - Привітався з професором, увійшовши до лабораторії.

- Щось ти сьогодні рано. – Здивувався той. - Привіт Андрію.

Костянтин Іванович – професор вищої категорії, за значні успіхи у медичній практиці в галузі гастроентерології нагороджений званням заслуженого лікаря. Разом ми працюємо над дослідженнями захворювань шлунково-кишкового тракту. Наше знайомство відбулося два роки тому на одній із медичних виставок. Тоді я виношував у своїй голові ідею щодо розробки препарату для зміцнення шлунково-кишкового бар'єру, але без допомоги фахівця мені було не впоратися.

В наш час багато лікарських препаратів розробляються з прицілом на конкретне захворювання. Перші півроку ми вивчали аномальні зміни в організмі на біохімічному та клітинному рівні, що викликаються захворюванням. Далі зайнялися розробкою хімічних сполук, здатних запобігти або скоригувати такі аномальні зміни. Так було ідентифіковано лікарський препарат, який у майбутньому може виявитися корисним у лікуванні розладів ШКТ.

Зараз ми багато в чому просунулися в цій темі, і в основному це заслуга професора. Я отримав можливість втілювати свої ідеї в життя, розвиватись під чуйним керівництвом спеціаліста вищої категорії та якісний матеріал для докторської роботи.

- Випав більш-менш вільний день. - Ухильно відповів. - Як наші справи?

- Намагаюся оптимізувати здатність препарату прицільно впливати на певні органи та тканини.

- І як?

- Ніяк, сам подивися.

Ми уткнулися в списані рукою лікаря листи.

Нині найскладніший етап – вивчення вакцини на лабораторних тваринах. На цій стадії багато препаратів відхиляються, виявляються неефективними, а то й зовсім шкідливими.

У суперечках та припущеннях ми провели більшу частину дня.

- Ти обідати ходив? – Поцікавився професор.

- Ні, я не голодний.

- Хлопче, щось останнім часом ти сам на себе не схожий. Чи не сталося чого?

- З чого ви взяли?

- Не знаю, один день ти надто збуджений, очі горять. А другого дня – прибитий. Ти не захворів?

– Все нормально, не турбуйтеся. – Заспокоїв свого наставника.

- Може тобі взяти відпустку?

- На кой вона мені, що я робитиму у відпустці?

- Ти постійно чи в інституті, чи тут. Розвіятись тобі треба, молодий ще.

- Встигнеться.

- Дивися сам, докторську захистити завжди встигнеш, а другої молодості в тебе не буде. Час йде.

- Чорт, час. Вибачте, мені потрібно зателефонувати.

- Нічого нічого. – Костянтин Іванович сів у своє крісло і уткнувся у мікроскоп, встановлений на столі.

Поки працювали, я зовсім втратив хід часу. На годиннику третя година дня, сподіваюся, Даша ще не вийшла з дому.

– Алло. – Почув мелодійний і трохи насторожений голос у слухавці.

- Привіт. Ти ще не вийшла?

- Якраз збиралася виходити, а що?

- Добре. Сьогодні відбій, у мене з'явилися невідкладні справи. - З шумом видихнув.

- Розумію.

- Якщо хочеш, можемо зустрітись увечері? – Запропонував натомість.

- Я не знаю. Я й так стільки часу у вас забираю.

- Дашка, ми начебто все обговорили, чи я помиляюся?

– Ні. Тоді давайте вчинимо так. Ви на мило мені скинете матеріал та завдання, а завтра перевірите обидві теми. Якщо я в чомусь не розберуся, то ввечері зателефоную.

- Нехай буде так. - Погодився з нею і натиснув на відбій.

Напевно, на сьогодні це найкраще рішення, навіть якби я виїхав прямо зараз, то не факт, що встиг би вчасно. Вдень рух на вулицях жвавий і на дорогу може піти не менше півтори години. Та й кидати професора не хочеться, адже сьогодні робота зрушила з мертвої точки і мені дуже цікаво спостерігати за експериментом. Я надіслав дівчині кілька посилань і від руки накидав аркуш із завданнями.

- Вибач, я почув розмову. Ти почав давати уроки?

- Ні, це так, як виняток. Студентка тямуща попалася.

- Тямуща кажеш. То приводь її якось до нас? – Раптом запропонував.

- Навіщо? – Щиро здивувався. – Не думаю, що вона нам буде корисною.

- Подивлюсь на неї. Вона нам може і не буде корисною, а ми їй можемо згодитися.

- Подивимося. - Іду від відповіді.

- Ти правильно зробив, хлопче. Молодим, та ще й тямущим треба допомагати.

У лабораторії ми пробули аж до закриття центру. Додому приїхав стомлений, але задоволений сьогоденням. Я розумію, такі справи не робляться за один день і повозитися доведеться ще якийсь час, але рано чи пізно ми закінчимо наш проєкт. Сподіваюся, результат буде позитивним. Насправді проводити час у лабораторії, сидячи над пробірками та мікроскопом мені подобається набагато більше, ніж возитися зі студентами.

Приготував собі нехитру вечерю, яка замінила мені і сніданок, і обід, уткнувся у свій ноутбук, ще треба записати результати досліджень. О другій годині ночі, сидячи на дивані у вітальні, заснув обійнявшись з комп'ютером. Дзвінка від Дар'ї так і не дочекався. Цікаво, чи вона сама в усьому розібралася? Завтра спитаю з неї на повну, не відкрутиться.